А ось, на жаль, черговий доказ мілкості думкового рівня деяких буддійських лам, шкода, що це був засновник напрямку “Шамбала: священний шлях воїна” Чог’ям Трунґпа Рінпоче, який і у Львові був достатньо розвинений…..

 

Переклад взято тут: http://yakyaks.livejournal.com/394395.html

Оригінальний текст: http://korytskyy.lviv.ua/?p=1076&lang=en


Вопрос: Вы относитесь к серии книг Кастанеды о Доне Хуане как к «Мифу о Доне Хуане». Поясните свою позицию?

Ринпоче: Я думаю, что в книгах Кастанеды слишком большое значение придается «личности». Пожалуй, больше, чем следовало бы. Но обычно так можно сказать о любом виде культа. Когда развивается культ личности, реальность превращается в миф. Я не говорю, что Дон Хуан вообще не существовал. Может, существовал, а, может, и нет. Так или иначе, основа кажется настолько простой, что во взаимодействии вроде бы нет смысла. По моему мнению, этот подход основан на смешении народной мудрости и народного суеверия, а когда их бросают в один котел, то конечный продукт становится похожим на правду. Вопрос вот в чем: кто знает – то, с чем, по сути, мы имеем там дело, может быть глубоким, а может – и очень глубоким? Но то, что Кастанеда придает такое большое значение всей этой истории, делает глубину не такой уж бесстрастной. Скажем так, утрирование чего бы то ни было – это начало искажения истины. Обычно так и бывает, как показывают примеры прошлого. Изначально есть мудрость – простая и незамутненная на народном уровне, в данном случае, на уровне мексиканского крестьянства. Затем она исследуется, закладывается в основу книг, тиражируется, что само по себе немного искажает ее, умаляя общее впечатление. Кроме того, начинаются реинтерпретации написанного, и они выходят за рамки того, что на самом деле было сказано и всего предполагаемого смысла. Так что я думаю, что вся эта история – это своего рода изнасилование американской мудрости.

В: Народной американской мудрости?

Р: Да. Народной американской мудрости. (Смеется) Некоторые люди приравнивают ее к американской тантре. Я сам на самом деле какое-то время думал, что это может стать хорошим началом. Однако чем больше выпускается книг о Доне Хуане, тем больше ощущение…сомнения в существовании американской тантры.

В: Находите ли вы учение, в целом, по 4 книгам совместимым с духовным развитием личности –трансформацией личности?

Р: В каком-то смысле учение совместимо, но с другой стороны, вы можете совместить всё на духовном уровне. Это как приготовить чашку хорошего чая. Например, в первой книге мы встречаем своего рода «миф о наркотике». Но затем он постепенно угасает и практически рассеивается. Все оборачивается более возвышенным мистицизмом, и это довольно сомнительный ход. В нем, знаете ли, слишком много пробелов. Я думаю, что в этих учениях много потерянных нитей, и нити эти приобрели мистический налет, вместо того, чтобы просто остаться потерянными. В некотором смысле, они звучат более претенциозно, чем есть на самом деле.

В: Считаете ли вы, что люди, начавшие духовный путь с наркотиков не смогли бы начать его как-нибудь по-другому?

Р: Ну, я думаю, это замкнутый круг. Это интересно. Как обычно бывает – человек решает: «Вот сейчас я всё отпущу. Я был под сильным гнетом, а сейчас я выскочу из общества». Ну, из высокоразвитого общества, я имею в виду. Люди, употребляющие наркотики: ЛСД или марихуану и т.д. – это определенный тип людей, стремящихся отпустить контроль. И если кто-то достигает такого же благостного состояния расслабленности, не обязательно делает это с помощью наркотиков. Это может быть и медитация, и всё, что угодно. Так или иначе, если человек открыт, принимая наркотики, то, поскольку его ум восприимчив, он начинает учиться интерпретировать множество вещей, выходящих за пределы его уровня. И в этом случае все списывается эффекту от наркотика, а не его восприимчивости. И это накатывается подобно снежному кому. Множество людей оказались на духовном пути без наркотического опыта. Воздействие наркотика заставляет человека дважды задуматься о реальности и феноменологическом опыте. В то же время, я думаю, что это больше вопрос коннотации использования веществ. Я не особо признаю их роль в сфере изменения сознания. Или если уж на то пошло, вообще уместность наркотического опыта в этой сфере. Обычно, наркотик только обостряет невроз человека, и это становится для него довольно фантастическим зрелищем – увидеть, как функционирует его собственный невроз. Но это только обострение. Потом обычно происходит возврат к более простому подходу. Тот эффект, который люди получают от наркотиков, становится, с некоторой точки зрения, неприменимым к духовному пути. Наркотики становятся просто очередной фантазией.

В: Они что пропускают какие-то этапы в развитии, когда принимают наркотики? И если да, то нужно ли им возвращаться обратно или они все-таки могут продолжать?

Р: Думаю, им нужно вернуться, потому что единственное, что дает наркотический опыт – это возможность начать, сдвинуться с мертвой точки. Но чтобы начать по-настоящему им все-таки предстоит возвратиться на донаркотический уровень восприятия: к их детству, отношениям с родителями. Так что, по-видимому, все-таки придется всё начать сначала.

В: Разочаровываются ли люди в наркотиках?

Р: Да, все больше и больше. Особенно, чем взрослее становятся и чем больше у них появляется опыта. Все дело в том, что общий духовный принцип состоит в том, что необходимо работать с жизненными разочарованиями в большей степени, нежели с удовольствиями. У удовольствий много потерянных концов, которые не очень реальны. А разочарования, знаете ли, возвращают вас с небес на землю. Вам приходится встречаться с самим собой. Это универсальная модель.

В: Как вы относитесь к обморокам Кастанеды? Нормальны ли они при контакте человека с глубокими истинами?

Р: Ну, я так не думаю. Конечно, вы можете упасть в обморок при встрече с самсарическим миром. Вы на самом деле испытываете шок. (Смех) Не думаю, что он терял сознание так часто, как это описано в книге. Полагаю, что многие из обмороков – часть художественного вымысла.

В: Но мог он терять сознание?

Р: Вы можете потерять сознание, если вы слишком впечатлительны. Я имею в виду нехватку самообладания.

В: Нехватка самообладания. То есть возможно, что человек неподготовленный, не тренированный, может упасть в обморок?

Р: Конечно. Я думаю, да. Потеря сознания сама по себе это разновидность шока. Это как прыгнуть из горячего бассейна в холодный. Это резкая перемена, потерянность, смена окружающей обстановки, уход земли из-под ног. Всё это имеет место. Когда какой-нибудь парнишка несет тарабарщину, половину которой вы понимаете, а вторую половину – нет, то тут, очевидно, имеет место, некий надлом. Более того, когда кто-то, крайне американизированный и высокообразованный, работает на чисто ментальном плане, на интеллектуальном уровне, он встречается с чем-то очень тяжелым и грубым – проникнутым земным качеством, это сопряжено с сильным дискомфортом, все это может перейти пределы, и он может потерять сознание.

В: А страх? Будет ли он бояться учителя или шамана? Пытаются ли учителя внушить страх?

Р: Ну, не в качестве какого-то особого трюка для привлечения ученика. В известном смысле, страх может выстлать некоторую почву для личности ученика, чтобы он у него появилась большая связь. Ученический уют должен быть переустроен. Так что для того, чтобы сделать его более бдительным, вам может понадобиться над дверью ведро холодной воды. Он открывает дверь, а с нее – холодная вода.

В: Напряжение своего рода?

Р: Да. В буддийской традиции изучение и слушание, в первую очередь, должно быть основано на четком и ясном, как зимнее морозное утро, отношении.

В: Что касается самих учений, которые принято относить к Дон Хуанским, работают ли они? Вы видите какое-либо практическое применение?

Р: Одна из проблем – это то, что учения Дона Хуана могут работать только на интеллектуальном уровне. Это довольно досадно. Интеллектуальному слогу не нужно опускаться до уровня мексиканского крестьянства; он может быть сдобрен таким образом, что возьмет лучшее из двух миров. Но это только так кажется, что, не будучи крестьянином, вы сможете узнать крестьянскую премудрость так, как она напечатана в книге и в то же самое время останется для вас удобной. Я действительно думаю, что то, что Дон Хуан должен был передать – это род старых добрых поверий. Опросить какого-нибудь коренного старца, которому есть что поведать о жизни и который может показать нам свой мир и то, как он устроен – это в общем-то прекрасно, но только если представить это именно таким, как оно есть. Но когда это все превращается в миф, и полируется организованными тренингами, когда из этого разрастаются антропологические исследования, появляется проблема. Конкретная проблема. Она ощущается даже в буддизме. В особенности тибетцы пережили схожую проблему. Но все же, к счастью, люди, принесшие древние послания тибетского буддизма в эту страну сами по себе были довольно архаичны. Так или иначе, нас миновала чаша сия. Так что теперь все усаживаются [медитировать] вместо того, чтобы предаваться интеллектуальным размышлениям. Даже если вы размышляли, вам нужно усесться. Но почему-то с книгами Кастанеды не подразумевается никакой дальнейшей тренировки. Просто прочтите книгу, покурите марихуану, и все счастливы, вы можете представлять, как испускаете лучи света повсюду и тому подобное. Это очень просто. Отчего-то все это очень похоже на комплексное соглашение. Должно быть что-то сверх этого. Иначе нет никакого практического смысла. Я не думаю, что это тот вид магических проявлений, которые представляются на тантрическом уровне.

В: Это может быть опасным?

Р: Латинос-интеллигент, работающий со своими земляками – это довольно опасно, ибо с одной стороны, у них есть нечто общее, и с другой – у него есть образование, сдвиг…выход за пределы общенародного уровня на профессорский образовательный уровень. И эти уровни конфликтуют. Полагаю, что книга предстает сенсационной, но не особо глубокомысленной, если мягко сказать!

В: Вы думаете, многое просто преувеличено?

Р: Да. Определенно.

В: Видите ли вы какую-либо связь между шаманскими учениями, которые Кастанеда объявляет описанными в своих книгах, и шаманскими практиками Центральной Азии?

Р: Ну, я думаю, что она найдется, если вы поговорите с бонским шаманом, например, если найдется человек, обладающий достаточным опытом взаимодействия с окружающим миром. Это в очень большой степени основано на ситуации окружающей среды. Я думаю, что связующих звеньев очень много. Несомненно. Не обязательно одно звено. Однако, возможно, схожие идеи по поводу взаимодействия с миром, с природой, с экологией распространились по всему миру в одно время. Но интересный момент, что подлинная духовность, шаманская традиция четко требует, чтобы вы принадлежали к той же народности. Потому что важно ваше рождение, ваше воспитание, важен способ ухода за вами в младенчестве. Так что есть основы, которые у вас в крови. Полагаю, мы можем связать это с индуизмом и иудаизмом, в том или ином смысле – в изначальном смысле. У даосизма и синтоизма и всех великих традиций тоже есть похожие вещи. Конкретная гора или долина, в которой вы живете очень важна для вас, потому что это место вашего рождения. И также, всегда есть житейские премудрости, связанные с местными деревьями, камнями, проточными водами. Все наполнено энергией и силой…магией. Вы знаете, как выжить, если у вас нет контакта с внешним миром. Вы все равно сможете выжить.

В: Применимы ли эти шаманские учения к современному миру, где очень мало придается значения месту рождения человека? Для большинства людей место рождения – это определенный город без особой связи с естественной средой. Что учение может сказать современному горожанину?

Р: Ну не очень многое. (Смех) Не очень многое. Вот почему появились такие религии, как христианство и буддизм. Они не сильно завязаны на национальности. Христианство вышло из иудаизма и его шаманских традиций, и буддизм вышел из индуизма и его
шаманских традиций. И Христос, и Будда видели, что эти традиции не будут работать вечно. Для того, чтобы выйти за эти пределы, требовалось нечто большее. Так первое сообщение, которое оставил Будда – это Четыре благородные истины. Первая – о боли, об оторванности в основе своей. Это своего рода антишаманский подход. Вы не обязательно будете чувствовать себя везде как дома. Точно так же, всякий раз, когда кто-то угощает вас фаршированной рыбой с шариками из мацы, чтобы прикоснуться к вашему миру, чтобы подумать о том, что существуют и другие условия.

В: Тогда буддизм и христианство, получается, действительно противостоят шаманской точке зрения?

Р: Христианство ближе к буддизму в этом отношении. Суть, с одной стороны, в том, чтобы увидеть, насколько глубоко кто-то может поработать с окружающей средой и научить доктрине добропорядочного сожительства исходя только лишь из общепринятых постулатов конкретной местности, провинции, района, и с другой – посмотреть, как странники, путешествующие из одного конца мира в другой, справляются со своими задачами. И тут будут наблюдаться некоторые различия. Прецедент, который мы имеем в христианстве – это явление отцов-пустынников, погружающих себя в донельзя суровые условия и враждебное окружение, что довольно похоже на традицию странствующих буддийских монахов, бреющих головы и видящих свои храмы в отправлении с близлежащих железнодорожные станций в нескончаемое путешествие. Это представляет собой совершенно другой подход.

 

Ми можемо уявити (хоча і не створюючи при цьому в розумі конкретних образів), як позбавлена вимірів крапка рухається і проводить лінію. Про останню можна сказати, що вона таким чином “створена” рухом крапки. Тепер в нас є один вимір. Точно так само розмах, або рух лінії під кутом, перпендикулярним до самої себе, “створює” площину з двома вимірами, а рух площини перпендикулярно до себе “створює” тривимірне тіло. Якщо, користуючись тими ж виразами, ми продовжимо той же процес, то зможемо сказати, що рух тіла перпендикулярно до самого себе створює предмет всередині нашого всесвіту. Але що означає тепер це “перпендикулярно”? В кожному попередньому випадку це вказувало на напрямок, якого ще не існує. Таким чином, рух лінії, що створює площину, здійснюється в напрямку її товщини, яка не існує. В кожному з цих трьох випадків — крапки, лінії і площини —ми вводимо нове поняття, яке неможливо ані вивести, ані уявити в межах його власних вимірів. Звідси, слова “перпендикулярно” насправді означають “вийти з цього світу”, і схожий рух або качання поглинено вищим виміром або представлено в ньому. Лінія стає площиною завдяки рухові, а ми отримуємо реальність завдяки рухові в часі. Для того, щоб досягнути точки зору наступного, вищого виміру, ми повинні розвинути особливу свідомість, в якій останній доданий рух перестає розглядатися як такий, а сприймається в цілісності нового виміру. Саме тому, що ми не зовсім засвоїли цю концепцію, час здається нам таким незвичним видом виміру. Він наче розвиває нову основу, представляє собою якийсь умислений вид виміру. Але в дійсності таким самим за своїм характером і наше сприйняття тіла – ми знаємо об’єм завдяки дотику, завдяки відчуттю щільності, і бачучи тіло ми уявляємо собі ці його властивості. Але ми виховані таким чином, що невірно думаємо про себе як про тривимірних істот, і тривалість в четвертому вимірі ніколи не здавалася нам необхідною для нашої реальності. А тепер ми “виросли” до необхідності зробити повний поворот під прямим кутом і зрозуміти, що як тривимірні істоти ми так само нереальні, як крапка, лінія і тіло. Перпендикуляр нашого нового виміру – це розширення в часі, абсолютно необхідне для реального існування будь-якого предмету у нашому всесвіті. Цей напрямок не властивий тривимірному тілу.

Тут можна згадати про один дивовижний факт: жодна “річ” (я користуюсь цим терміном в дуже буквальному смислі, маючи на увазі фізичні речі) не може володіти існуванням, якщо вона при цьому не володіє максимальною кількістю усвідомлюваних нами вимірів. Це здається аксіомою, яку можна застосувати до всього створеного світу, яким ми його знаємо, до всіх творінь на нашому плані існування. В найперших відомостях по геометрії ми дізналися, що крапка не має величини. Тому вона не володіє існуванням, крім уявного, але і то лише тоді, коли уява затуманена і крутиться навколо поняття, не намагаючись роздивитися його всерйоз. Лінія має довжину, але не має ширини, тому вона може існувати тільки в уяві – так само, як і нещасна крапка. Далі ми дізнаємося, що площина має довжину і ширину, але не товщину, а тому так само представляє собою щось таке, що не може володіти існуванням. Врешті ми приходимо до тіла, яке має довжину, ширину і висоту, тому ми вважаємо його достатньо щільним для існування, як це представляється з точки зору доброго розуму. Однак і воно все ще здатне існувати лише у невизначеній уяві того ж типу, що і крапка, лінія і площина, оскільки не володіє тривалістю в часі. Якщо воно не володіє часовим виміром, не існує протягом вимірюваної тривалості часу, його ніяким чином неможливо сприйняти як “річ”. Таким чином, воно здатне набути існування лише у нашому знову знайденому чотиривимірному всесвіті. Це таке ж просте пояснення, як і будь-яке інше – пояснення необхідності четвертого виміру, виміру часу, для того, щоб надати усім предметам субстанційність.

 

 

 

В наші дні дуже багато людей незадоволені тією інтерпретацією Бога, яку нам дає християнство, а також відсутністю зрозумілого пояснення дійсної природи душі. Більшість священнослужителів за загальноприйнятою оболонкою Бога як надлюдини, найпевніше притримуються своїх власних зріліших ідей розуміння Бога. Однак їм приходиться важко, коли вони говорять своїм парафіянам про біблійного Бога, бо багато їх слухачів цілком задоволені представленням про Бога з якостями «отця». Легкий спосіб мислення стає звичним, а зусилля створювати для себе більш задовільне і новіше поняття Бога не в стані пересилити відчуття необхідності зберігати вірність старим звичаям. З іншої сторони, ми у своїй більшості не маємо ні можливості, ні бажання заново продумати своє розуміння Бога і наших з Ним стосунків, а також своє розуміння душі. Тому ми не в стані ані прийняти вчення церкви как адекватне, ані з легкістю знайти нову готову концепцію десь в іншому місці. Підозрюю, що наші складнощі в установленні задовільних стосунків з реальністю коріняться в материалістичному світогляді, яке сьогодні переважає. І легкого рішення цього питання нема. Бо будь-яке готове витлумачення – не відповідь. Якщо ми в своєму власному знанні перейшли той ступінь, де нас задовільняють паралелі і алегорії, то для нас нема можливості здобути нове розуміння по-іншому, ніж за допомогою праці заради нового переживання і нового усвідомлення, які складуть його сутність.

Не слід розуміти Бога як деяке уособлення сили – це кінцева реальність по ту сторону всіх форм життя і матерії в нашій вселенній і всіх інших планів існування. Таку реальність не можна розділяти на окремі кусочки, хоча так зване «сходження в матерію» створює ілюзію міріад окремих істот нескінченно різноманітної щільності. Ступінь, до якого можна виявити реальність духа всередині його матеріальної оболонки, виявляється проявленням того, що ми називаємо духовними якостями. Це такі якості, які випливають з поступового зменшення відчуття окремості. Різноманітні матеріальні оболонки, що прикривають реальність духа, можна представити у вигляді вікон різної прозорості, крізь які ми здатні спостерігати реальність, що лежить в основі життя. Але в кожному випадку предметом спостереження виявляється один неподільний дух, а не якийсь окремий індивідуальний його елемент. Якщо б ми були здатні бачити і розуміти його у всій його повноті, це було б подібно до того, якби ми виглядали у вікно літака і бачили нескінченну протяжність хмар, над якими летимо, а не тільки маленьку обмежену картину однієї хмари. Саме ці оболонки створюють ілюзію окремості, з якої виростає все незнання в світі. Ми називаємо це незнання злом.

Закон стверджує, що кожна причина повинна мати свій наслідок, що всі причини повинні бути повністю відпрацьовані. Енергія, створена кожною думкою і кожною дією, повинна бути поглинена і розсіяна серед інших людей, а це, в свою чергу, створює енергію, що виробляє подальші реакції. Деякі частини цієї енергії мають тенденцію сприяти процесу скидання матеріальних покровів з духа, а інші її частини укріплюють і підсилюють їх. Ми самі і наші сьогоднішні обставини є результатами того, що ми думали і робили в минулому; ми станемо результатом того, що думаємо і робимо зараз. Жодна дія, жоден рух думки не помирає безслідно; але кожен з них породжує свій ланцюжок результатів: вони продовжуються до тих пір, поки не буде витрачена первинна енергія. І таким чином ми розвиваємося через власні помилки і власні дії в сторону добра і зла. Воістину, в цьому вища справедливість: нема можливості ухилитися від результатів дурних думок і дій, нема можливості втратити результати хороших. Але то, як ми реагуємо на викликані ними події, може допомогти розсіяти цю енергію або повернути її. Тому закон карми створює з кожного індивіду колективну групу потенційних можливостей, направлених до добра і зла, до тенденцій будь-якого роду, до радостей і страждань теперішнього і майбутнього існування. Ці постійно змінні потенційні можливості, імовірно, утримуються разом в якійсь матеріальній оболонці, тоншій, ніж все, що нам відомо, відтворюючи перевтілювану істоту. В такій істоті нема нічого постійного; і в кожному новому народженні можна якось спостерігати діяльність духа за набраними ним оболонками і матеріальними завісами. Але неможливо уявити, щоб кожний раз убиралася в матерію одна і та ж частинка духа – такої подільності духа не існує, і нема нічого, що визначається як душа, яка в своїх подорожах слідує за оболонкою «невідпрацьованих причин». Дух завжди присутній всюди, але тут його можна сприйняти тільки за посередництвом фізичного творення. Ми – наче вікна духа; і наші попередні думки і дії предрішають той ступінь, до якого дух може бути зауважений крізь нас. Відпрацьовуючи свою карму, ми пробуємо впродовж кожного існування хоч трохи стерти пил з вікна, поки вікно врешті не стане чистим, а особистість не щезне.

Таким є, як я припускаю, істинне значення Доктрини «нема Бога, нема душі», якої твердо притримуються всі істинні буддисти. Це не мертв’яче, а надихаюче вірування. Бог не заперечується, а осмислюється набагато обширнішим твердженням. Душа отримує нові можливості і тлумачиться по-новому як тимчасова, мінлива і врешті-решт зникаюча істота, за якою знаходиться єдність і цілісність духа без якихось осягнутих розумом атрибутів, що утворюють лише реальність, яку ми нечітко сприймаємо. Особистість, що утворюється групою енергій причин і наслідків, що прагнуть до проявлення, зберігає неперервність протягом довгого процесу вивільнення духа, проте вона постійно змінюється і приречена на згасання. А дух, що працює за допомогою цієї особистості, представляє собою недиференційовану частину океану духа, якого ми називаємо Богом; і по-справжньому його неможливо також називати «душею».

 

Де зупиняється процес розширення? Що повинно завадити нам відкрити п’ятий вимір? Останнє надалі буде потребувати від нас признання того, що для реального існування в нашій вселенній все повинно мати п’ять вимірів і що цей новий вимір повинно думатися як розширення під прямим кутом до часу. Тут я не пропоную якоїсь дивовижної концепції, схожої з концепцією Данна про «серійний час». Новая тривалість повинна бути чимось таким, що «виходить за межі цього світу» і не мати жодного стосунку до будь-якого виду часу.

– Магія, – Єнніфер, задивившись на небо, сперлася на луку сідла, – для декого є втіленням Хаосу. Є ключем, що здатен відкрити заборонені двері. Двері, за якими ховається кошмар, загроза та неймовірні страхіття, за якими чигають вороги, деструкційні сили, чисті енергії, що можуть знищити не тільки того, хто привідкриє двері, але і цілий світ. А оскільки не бракує таких, які тими дверима маніпулюють, колись хтось помилиться, руйнація світу буде приречена і неминуча. Магія, таким чином, є помстою і зброєю Хаосу. Те, що після Об’єднання Сфер люди навчилися використовувати магію, є прокляттям і втратою світу. Втратою людськості. І так і є, Цирі. Ті, хто вважають магію Хаосом, не помиляються.

– Магія – продовжила Єнніфер, – для декого є мистецтвом. Мистецтвом великим, елітарним, здатним творити речі красиві і незвичні. Магія – це талант, даний небагатьом обранцям. Інші, що позбавлені таланту, можуть лише спостерігати з подивом і заздрістю на результати роботи митців, можуть дивуватися створеним витворам і одночасно відчувати, що без цих створених витворів і без цього таланту світ був би убогішим. Те, що після Об’єднання Сфер деякі обранці відкрили в собі талант і магію, те, що віднайшли в собі Мистецтво – благословення краси. І так є. Ті, хто вважають магію мистецтвом, також мають рацію.

– Є також і ті, для котрих магія – наука. Щоб її опанувати, недостатньо таланту і вроджених здібностей. Потрібні роки старанного вивчення і наполегливої праці, а без витривалості і внутрішньої дисципліни взагалі неможливо. Здобута таким чином магія – то знання, це пізнання, межі якого постійно розширюються завдяки світлому і живому розуму, завдяки досвіду, експериментам, практиці. Здобута таким чином магія – то поступ. Це – плуг, ткацький верстат, водяний млин, горно, кран і шків. Це поступ, розвиток, це видозміна. То безперервний рух. Вгору. До кращого. До зірок. Те, що після Об’єднання Сфер ми відкрили магію, дозволить нам колись досягнути зірок.

– Ті, хто вважають магію наукою, – вона продовжила, – також мають рацію. Запам’ятай це, Цирі.

– Запам’ятай, – повторила. – Магія і є Хаосом, Мистецтвом і Наукою. Вона є прокляттям, благословенням, і поступом. Все залежить від того, хто користується магією, як і з якою ціллю, а магія є всюди. Всюди навколо нас. Легко доступна. Достатньо витягнути руку. Дивись, витягую руку.

…Цирі почула глухий, далекий рев, долинаючий з-під землі гул. Верес захвилювався, притиснутий вихором, який раптово налетів на пагорб. Небо швидко потемніло, захмарилося з неймовірною швидкістю. Дівчинка відчула краплі дощу на обличчі, замружила очі через блискавки, якими запломенів горизонт.

– Земля, по якій ходимо. Вогонь, який не гасне в її глибині. Вода, з якої вийшло всяке життя і без якої таке життя неможливе. Повітря, котрим дихаємо. Достатньо витягнути руку, щоб запанувати над ними, змусити підкоритися. Магія всюди. Є в повітрі, в воді, в землі і у вогні. І є за дверима, які закрило перед нами Об’єднання Сфер. Звідти, з-за дверей магія часом простягає руку до нас. За нами. Знаєш про це, правда? Вже відчула дотик магії, дотик з-за закритих дверей. І той дотик переповнив тебе страхом. Такий дотик кожного переповнює страхом. Бо в кожному з нас є Хаос і Порядок, Добро і Зло. Але над тим можна і потрібно панувати. Потрібно цього навчитися. І ти навчишся цього.

 

(Andrzej Sapkowski. Krew Elfów (Cykl wiedźmiński))

– Magia – Yennefer, wpatrzona w niebo nad wzgórzami, oparła ręce na łęku siodła – jest w opinii niektórych ucieleśnieniem Chaosu. Jest kluczem zdolnym otworzyć zakazane drzwi. Drzwi, za którymi czai się koszmar, zgroza i niewyobrażalna okropność, za którymi czyhają wrogie, destrukcyjne siły, moce czystego mogące unicestwić nie tylko tego, kto drzwi uchyli, ale i cały świat. A ponieważ nie brakuje takich, którzy przy owych drzwiach manipulują, kiedyś ktoś popełni błąd, a wówczas zagłada świata będzie przesądzona i nieuchronna. Magia jest zatem zemstą i orężem Chaosu. To, że po Koniunkcji Sfer ludzie nauczyli posługiwać się magią, jest przekleństwem i zgubą świata. Zguba ludzkości. I tak jest, Ciri, Ci, którzy uważają magię za Chaos, nie mylą się,

– Magia – podjęła po chwili Yennefer – jest w opinii niektórych sztuką. Sztuką wielką, elitarną, zdolną tworzyć rzeczy piękne i niezwykłe. Magia to talent dany nie licznym wybrańcom. Inni, talentu pozbawieni, mogą jedynie patrzeć z podziwem i zazdrością na rezultaty pracy artystów, mogą podziwiać stworzone dzieła, czując zarazem, że bez tych dzieł i bez tego talentu świat byłby uboższy. To, że po Koniunkcji Sfer niektórzy wybrańcy odkryli w sobie talent i magię, to, że odnaleźli w sobie Sztukę, jest błogosławieństwem piękna. I tak jest. Ci, którzy uważają magię za sztukę, również mają rację.

– Są również tacy, według których magia jest nauką. By ją opanować, nie wystarczy talent i wrodzone zdolności. Nieodzowne są lata pilnych studiów i wytężonej pracy, konieczna jest wytrwałość i wewnętrzna dyscyplina. Tak zdobyta magia to wiedza, to poznanie, którego granice poszerzane są stale przez światłe i żywe umysły, przez doświadczenie, eksperyment, praktykę. Tak zdobyta magia to postęp. To pług, krosno, młyn wodny, dymarka, dźwig i wielokrążek. To postęp, rozwój, to odmiana. To ciągły ruch. W górę. Ku lepszemu. Ku gwiazdom. To, że po Koniunkcji Sfer odkryliśmy magię, pozwoli nam kiedyś dosięgnąć gwiazd.

– Ci, którzy uważają magię za naukę – podjęła – również mają rację. Zapamiętaj to, Ciri.

– Zapamiętaj – powtórzyła. – Magia jest Chaosem, Sztuką i Nauką. Jest przekleństwem, błogosławieństwem i postępem. Wszystko zależy od tego, kto się magią posługuje, jak i w jakim celu, a magia jest wszędzie. Wszędzie wokół nas. Łatwo dostępna.. Wystarczy wyciągnąć rękę. Spójrz. Wyciągam rękę.

…Ciri usłyszała głuchy, odległy huk, dobiegające z wnętrza ziemi dudnienie. Wrzosy zafalowały, spłaszczone wichrem, który nagle runął na wzgórze. Niebo pociemniało gwałtownie, zakryte chmurami pędzącymi z niesamowitą prędkością. Dziewczynka poczuła na twarzy krople deszczu. Zmrużyła oczy w ogniu błyskawic, którymi nagle zapłonął horyzont.

– Ziemia, po której stąpamy. Ogień, który nie wygasa w jej wnętrzu. Woda, z której wyszło wszelkie życie i bez której to życie jest niemożliwe. Powietrze, którym oddychamy. Wystarczy wyciągnąć rękę, by nad nimi zapanować, zmusić do uległości. Magia jest wszędzie. Jest w powietrzu, w wodzie, w ziemi i w ogniu. I jest za drzwiami, które Koniunkcja Sfer przed nami zamknęła. Stamtąd, zza zamkniętych drzwi, magia niekiedy wyciąga rękę do nas. Po nas. Wiesz o tym, prawda? Poczułaś już dotknięcie magii, dotyk ręki zza zamkniętych drzwi. Dotyk ten przepełnił cię strachem. Taki dotyk każdego przepełnia strachem. Bo w każdym z nas jest Chaos i Ład, Dobro i Zło. Ale nad tym można i trzeba panować. Trzeba się tego nauczyć. I ty nauczysz się tego, Ciri.

 

Найхарактернішою рисою буддійського вчення є строга відданість прикладу Будди — не давати пояснень духовних істин, поки слухачі не зможуть не тільки зрозуміти, але й пізнати їх; проте навіть тоді не дозволяється витрачати жодних зусиль на питання, які безпосередньо не допомагають боротьбі за вивільнення від «кайданів повторних народжень».