Розпочавши перекладати перший том Карлоса Кастанєда в 2010 році, я не думав, що рафінування, доведення до публікації затягнеться майже на 7 років. Сьогодні, 1 березня 2017 року, я закінчив передпублікаційну підготовку власного перекладу “The Teachings of Don Juan: A Yaqui Way of Knowledge”, яка звучатиме “Повчання пана Івана: Якійський шлях знання”.

Це не просто переклад, це – власне переосмислення тексту.

Слідкуйте за оновленнями, скоро в друк – і у вільний продаж.

П.С: Якщо хтось хоче допомогти з графікою обкладинки – буду радий.

Пройшло вже більше року, але врешті здужав зробити відео цього насиченого #F1Trip з #FollowUsOnFacebook тегами.

Львів, Україна – Краків, Польща – Вроцлав, Польща – Берлін, Німеччина – Гамбург, Німеччина – Бремен, Німеччина – Амстердам, Голландія – Антверпен, Бельгія – Брюсель, Бельгія – Льєж, Бельгія – Траса Формули-1 Спа-Франкошамп, Бельгія – Люксембург, Люксембург – Париж, Франція – Прага, Чехія – Ополе, Польща – Краків, Польща – Львів, Україна

Маршрут був об’ємним, ось посилання на мапу нашого заїзду: https://www.google.com/maps/@51.0612622,7.4543906,5z/data=!4m2!6m1!1s1xQo3zcrDKqg-hGREat0_GBwWvnk.

Ось вона вбудована (не у всіх соцмережах видно).

А ось і саме відео: https://www.facebook.com/oleksandr.korytskyy/videos/10211313032527059/

І це відео присвячуємо річниці одруження Ігора та Олі – вони заручилися на Карловому Мості у Празі. Вітаємо!

Як же обридає іноді неймовірно неякісна, безграмотна робота невігласів від “перекладацької” галузі.

Всі вже давно в курсі про те:

  • що “Кіборг-вбивця” – це перший переклад на російську фільма “Термінатор” (Eng. Terminator)
  • “Міцний горішок” – переклад фільму “Помри важко” (“Die hard”)
  • книгу “Бійцівський клуб” на російську і українську перекладали, використовуючи “авторський” одноголосий переклад фільму російською (Fight Club)
  • “Тібетська книга мертвих” – замість “Велике вивільнення шляхом слухання повчань
  • про кальки при перекладі Кастанєди мовчу – чекайте мій власний переклад першого тому в друкованому вигляді
  • ваші варіанти????…..

Але ж, як кажуть азбукою Морзе, -… .-.. .-.- – -..-  !!!!!

Ось вам виклик: знайдіть англійською книгу, яка в російському перекладі називається: Ирвин Шэтток “Саттипаттхана”.

Щоб це не було так просто, знайдіть повне ім’я автора і діюче (!) посилання на будь-який формат (pdf, epub, mobi, fb2, взагалі будь-який читабельний) з англомовною версією.

Приз – ставлю порцію доброго віскі, літру пива, каву – будь-що.

Продовження попередньої історії (http://korytskyy.lviv.ua/?p=551)

Частина 2. Мушкетери в зборі.

Перед виїздом з каварні домовляємось про першу зміну коней – хочеться спробувати не тільки на своєму, але й на інших:

Suzuki Intruder 800, Yamaha DragStar 650 Classic, Suzuki SV650.

Ямаху я вже відкатав 400 км перед тим, тому мені не так на ній цікаво. Інтрудер – мій кінь на ці вихідні. Suzuki SV650 – саме воно спробувати, зважаючи, що на спортах я дуже мало катався.

І тут… перший трафунок… Посадка спорта – трішки зовсім інша, ніж в чопперах, тому рекомендую всім іншим – беріть зручні і еластичні джинси чи штани. Мої улюблені черепасті джинси не витримали мого повітряного шпагату, коли я заскакував не на свого коня, і рівно на тому місці подерлися… Але що робити?…

Поволі, звикаючи до нових коней, виходимо на трасу на Краків і рухаємося за четвертим мушкетером. Відразу відчувається різниця динаміки чоппера і спорта. На спорті навіть з маленьким вітровим екраном швидкості не відчуваєш аж до 100 км/год. На жаль, заповнена траса не дозволяє відкрутити і відчути все можливе. 20-40-60-80-40-60-40-60… На чоппері ноги завжди попереду, на спорті – ноги позаду корпуса, руки незвично навантажуються. Але динаміка розгону приємна. Доки звикаю і опробовую Suzuki SV650, ми повертаємось в Краків, доїжджаємо до пункту збору. Поки четвертий мушкетер не виїжджає, проводимо огляд коней. Все добре, але мені потрібно змінити штани, бо з таким вентиляційним отвором я собі можу і вуха простудити.

Чотири мушкетери

Врешті четвертий мушкетер з нами, пару фоточок в дорогу – і проміжним пунктом заїжджаємо поміняти штани, і гойра в дорогу.

Частина 3. Покатушки.

Вперше їдемо разом. Ще нема відчуття групи, ще не звикли до манери водіння один одного, не знаємо як і куди їдемо. Різний досвід водіння, різний власний намотаний кілометраж. Рух навколо заважає, неможливо почати отримувати задоволення від самої їзди, концентруєшся на тому, як би утримати в полі зору всіх інших, наче вперше за кермом і не встигаєш одночасно дивитися у дзеркало і переключати передачу, повертаєш голову на кожен рух.

Врешті виїхали з суботнього краківського потоку і виїхали на третьорядну трасу вздовж Вісли. Ланцюжком їдемо, пристосовуємося, опробовуємо коней, розглядаємося навколо. Ведучий групи задає темп, ти підлаштовуєшся. На світлофорах – двоє стають в один ряд, двоє – в інший. На площі, яку займає зазвичай машина, стають чотири мотоцикли. Поволі з’являється відчуття групи. З кожною зупинкою, чи поворотом починаєш вже дивитися за переднім і заднім в групі, чи встигає, чи підтягується, чи не пропустив поворот, чи побачив, куди всі інші повернули. Група починає вести себе синхронно. Перший – зліва, другий справа, третій – зліва, четвертий справа. Відстань – два-три корпуси мотоцикла. Такий формат дозволяє бачити і усіх, хто перед тобою, і у дзеркало – тих, хто позаду.

З кожним десятком кілометрів вирівнюється манера їзди – стає впевненіша, спокійніша і виваженіша. Ліва колонна починає їхати в одній колії, праву колону починаєш відчувати як свою праву руку. Як в кожній поїздці, які в мене були, в певний момент, залежно від інтенсивності, група поєднувалася і ставала єдиним організмом, який відчуває, коли нога, рука, вухо чи ще щось пропадає, губиться або кудись потрапляє. Відчуття залишається переважно невизначеним, але воно є: когось бракує, давайте порахуємось, кого бракує?

Звертаємо з траси, де є хоча б якийсь рух, наліво, на якусь третьорозрядну дорогу, але з хорошим покриттям. За 100-200 м приходить бажання відкрутити ручку газу до кінця – попереду майже кілометр прямої дороги, без транспорту. Піддаєшся бажанню – і мотоцикл, спочатку дивуючись, чого ти так довго чекав, перші півсекунди захоплює паливо – і тоді, використовуючи силу тертя, розганяє тебе до 100 – 120 – 140 – 150 км/год…

Паралельно тобі інший мушкетер бачить, що хтось ззаду його наздоганяє, і так же – додає газу, спочатку дивуючись, чого це ти прискорюєшся, а потім, вловлюючи той потік енергії, який ти штовхаєш перед собою, здогадується, що прийшов час випробувань, і відкручує газ на максимум і віддається силі тертя, яка виштовхує вперед, наче кулю.

Попереду поворот, скидаєш газ, даєш мотоциклу самому сповільнитися, не затискаючи гальма, входиш на швидкості 80-90 в пологий поворот, доїжджаєш до маленької кишеньки на дорозі, зупиняєшся, чекаєш всіх. Група наздогналася, стали, вимкнули мотори. Розігнаний потік енергії, чи то адреналіну, виходить на поверхню і всі діляться враженнями про свого коня і про відчуття швидкості і дороги.

Знімаєш шолом, роззираєшся навколо – і дивуєшся. Заплава річки, якась дамба, поле. Декілька хвилин всі енергійно діляться враженнями. Ще одна зміна коней в групі – і поїхали знову на інших.

Після першої сотні кілометрів все менше звертаєш увагу на дорогу, трафік, погоду, перестаєш думати про ціль поїздки, чи взагалі про кінцевий пункт. Настає час медитувати.

Ранок 24 жовтня 2016 року, субота. Прогрів

Рекомендована музіка: Portishead – All Mine (https://www.youtube.com/watch?v=vozNQX6Ye1A&list=RDVg1jyL3cr60&index=4)

Краків. 8.30 ранку. На вулиці +9. Хмарно. Буде дощ? На 9.30 збір в Wild Bean Cafe. Вийду, виїду, подивлюся. Термофутболка, гольф під шию, баф, теплі рукавиці (лижні – вони тепліші)))))) ).

Навушник в вухо, перша точка в гугломапах з голосовим супроводом – набережна Вісли, 5 км для розігріву. Мотор холодний, витягую підсос. Suzuki Intruder VN800 1999 року, заводиться тільки якщо вижати зчеплення, неважливо, чи на передачі, чи на нейтралці. Мотор починає працювати рівномірно. Пора.

Повільна перша. Спокійно, без газування. І мені, і Інтрудеру потрібно прогрітися. Друга передача, виїзд на Божего Цяла на Мьодову, переключаюся на третю, без поспіху доїжджаю до повороту направо на Старовісьльну в напрямку набережної. Людей ще небагато на вулицях. Цей район оживає в 11-12, не раніше. Перед мостом Повстанцов Шльонских – наліво, вздовж Вісли, попри Ґалерію Казімєж, до моста Котлярського і на розворот назад. Так же і додому, але потроху пригазовуючи, на п’яту не переключатися, ще рано, і нема де.

Потрібно перезутися. В кросівках незручно – лапка передач трішки жорсткувата. Низькі черевики і спеціальну накладку на ніс, щоб не псувати взуття. Вже біля 9. Пора на пункт збору. Гугломапи, голосовий режим, телефон в кишеню, на спідометрі 349 км. До точки – 18 хвилин, час прибуття 9.27.

Виїзд на Дітла (Дієтла? Дєтла?), за 300 м розворот на 180 і вперед. Вулиця вільна. Прикручую газу, зелений коридор, байк рве з-під себе. Динаміка як на чоппер – чудова, якраз те, що мені потрібно. На відміну від плавного прогулянкового Yamaha DragStar 650 і Geon Hammer, Intruder з вітрозахисним екраном до 100 км/год розганяється, як велосипед з гірки – без напруження.

Збір

Я на місці в 9.26. Нікого нема. Дзвінок – і, виявляється, я пропустив, що точка збору не Wild Bean Cafe, а заправка біля торгового центру Крокус. Третій компаньйон теж запізнюється. Туди 10 км, час прибуття – 10.00. Чаю не попив, кави не попив. В сідло, по газам – і втрьох о 10.00 на заправці.

Частина 1. Кава з крем-брюле.

Рекомендована музика: The Chemical Brothers – Wide Open ft. Beck (https://www.youtube.com/watch?v=BC2dRkm8ATU&list=RDVg1jyL3cr60&index=24)

В нас три з половиною години на трьох, поки не вивільниться четвертий. Поїхали. В каварню з видом на Віслу. Цікаво. Дороги не знаю, їдемо в групі. Цікаво, бо по тим вуличкам я б пішки не ходив – далеко від усього, де я буваю. Трасою, тупіками, якимось знайомими перехрестями за півгодини доїжджаємо до Університету Яґелонськеґо. Що? Вгору, на 2-3 передачі піднімаємось, як у Львові з Богдана Хмельницького на Кривоноса, тільки без бруківки.

В результаті – територія університету, де ще є ресторан і каварня. Ресторан з 12. Каварня уже відкрита, працює з 10 ранку.

Перед рестораном U Ziyada

Проходимо через приміщення і виходимо на терасу. Вигляд.

U Ziyada

Каварня і ресторан називаються дивно: “U Ziyada” (У Зіяда). Хто такий Зіяд, і яка його історія, сайт http://www.uziyada.krakow.pl/ замовчує.

Зате тут є моє улюблене крем-брюле. І навіть варто спробувати.

Крем-брюле U Ziyada

Каву попили, десерти з’їли, пора вертатися в Краків в район Бонарки, за четвертим компаньйоном.

До Кракова

English here: http://korytskyy.lviv.ua/en/?p=542

Вже півроку шукав каварню у Кракові, де прямо при тобі б смажили зернову каву і одразу робили каву… Щось на кшталт “Золотого дукату” у Львові.

Виявляється, я вже тих самих півроку ходив попри таку каварню, точніше палярня (місце, де обсмажують).

Еспресо усього за 4 злотих.

Адреса: Краків, вул. Гарбарська 26. (https://goo.gl/maps/8P3qfGvACu22)

GPS координати: 50.0646777,19.9297464

Palarnia kawy Ja-Wa

Już pół roku szukał kawiarnię w Krakowie, gdzie kawa była b smażona na miejscu i mógłby to widzieć i spróbować kawę natychmiast… Cos na kształt “Zloty Dukat” we Lwowie.

Okazało się, że już owi pół roku chodziłem około takiej kawiarni, właśnie palarni.

Espresso tylko za 4 zł.

Lokacja: Kraków, ul. Garbarska 26. (https://goo.gl/maps/8P3qfGvACu22)

GPS koordynaty: 50.0646777,19.9297464

English here: http://korytskyy.lviv.ua/en/?p=510

Розпочинаю короткий звіт про сходження на Риси.

3 вересня 2016 року, в 3 місячний день, з Вроцлава, Варшави, Кракова і Львова позбиралися 9 авантюристів, які хотіли зійти на найскладнішу і найвищу вершину Польщі висотою в 2499 метра над рівнем моря. І спробувати дійти до другої вершини Рисів на словацькій стороні висотою в 2503 метра над рівнем моря.

Ми оцінювали загальну протяжність маршруту в 30 км. Про інші деталі маршруту далі. А зараз про команду.

Олександр Корицький, Краків. 34 країни, 5 вершин вище 2000 метрів. (http://korytskyy.lviv.ua)

Станіслав Єкімов, Львів. Директор тренінг-центру “Тотем” (http://totem.org.ua)

Катя, Львів. 18 країн.

Іра, Львів. 21 країна.

Володя, Таня – Львів.

Оксана з Варшави.

Люба з Вроцлава.

Krakow Bus Station

Krakow Bus Station

Zakopane

Zakopane

Wodogrzmoty Mickewicza

Wodogrzmoty Mickewicza

Towards Dolina Piecu Stawow

Towards Dolina Piecu Stawow

Over the bridge

Over the bridge

Wielki Staw

Wielki Staw

Over the mountains

Over the mountains

Towards Dolina Piecu Stawow

Towards Dolina Piecu Stawow

View to Rysy

View to Rysy

Morskie Oko

Morskie Oko

Let's start

Let’s start

Over Czarni Staw

Over Czarni Staw

Survived Over Czarni Staw

Survived Over Czarni Staw

English here: http://korytskyy.lviv.ua/en/?p=477

В черговий раз планую поїздку і похід.

Цього разу на 2-4 вересня 2016 року планую зійти на вершину Риси (https://www.openstreetmap.org/?mlat=49.179444&mlon=20.088056&zoom=12#map=13/49.1866/20.0871) висотою 2503 м, яка розташована на межі Польщі та Словаччини і є найвищою вершиною Польщі.

План сходження:

2 вересня 2016 року – вечірній переїзд з Кракова в Закопане або околиці, щоб переночувати.

3 вересня 2016 року – вихід зі сходом сонця в напрямку паркінгу Палениці Бялчанської (http://www.openstreetmap.org/?mlat=49.255833&mlon=20.103056&zoom=15#map=15/49.2558/20.1031).

Повернення – теж на паркінг Палениці Бялчанської, але уже після заходу сонця.

4 вересня 2016 року – гарячі джерела в районі Закопаного та повернення до Кракова після обіду.

Маршрут

паркінг Паленіци Бялчанської – Долина П’яти озер (Велике озеро) – Морське Око – Чорний Став – Риси (Північний пік) – Морське Око – Водоспади Міцкевича – паркінг Паленіци Бялчанської

Про кожне місце окремо – очікуйте наступних розповідей.

Загальна протяжність ~35 км

Час проходження ~9-10 годин

https://goo.gl/maps/iEX16VPqncC2

Шалених та любителів природи – зголошуйтеся!

Трішки краси:

вершина Риси

http://www.qtvr-poland.com/panoramas/171.html

http://www.panoramy.wyprawy.org/rysy2.php