Я колись любив дощ…

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Я колись любив дощ. Ні, не так, як люблять дощ, сидячи всередині приміщення, попиваючи каву, глінтвейн чи ще щось приємне, і слухаючи, як тарабанить дощ по підвіконню чи ще по чомусь.

Я любив дощ наживо. Львівський дощ, дощик, мжичку, паморось, зливу, грозу, дощисько, всі прояви львівської дощової погоди.

Коли починався дощ, я вдягався в щось зручне і промокне, і виходив мокнути під дощем, гуляючи по району, чи по місту, чи де я в той час був.

Я відкривався дощу як первинній стихії, яка змивала з мене весь бруд сансари, оновлювала, підзаряджала, давала щось нове – натхнення, силу, енергію, розуміння, усвідомлення. Зрештою, спокій.

А потім я про це забув. Забув настільки, що тільки декілька днів тому мені нагадала одна людина про дощ, що потягнуло за собою купу реакцій

  • емоцію радості від дощу, коли неважливо, як він лиє…
  • емоцію самотності, коли все, що тобі потрібно – лише дощ
  • емоцію надії, бо коли є дощ – є й все інше
  • емоцію любові, бо дощ віддає чисту енергію і не просить нічого взамін

Хороших вихідних, наповнюючих емоцій. Любіть свої стихії і діліться своїми відчуттями.

Фоточки – зроблені на мобільний в 2011 році
а також трохи графіки для настрою

Leave a Reply

Back to top