Фрідріх Ніцше. Про втому (З обраних листів)

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Мій дорогий друже!

Якщо лише у тебе не було б такої перебільшеної думки про мене! Я переживаю, що одного дня ти якось розчаруєшся в мені, і я урочисто відзначу цю зміну в тобі, заявляючи від глибин свого серця, що я не заслуговую жодного слова похвали, яку ти розсипав щедро на мене. Якби ти тільки знав, який смуток і меланхолію я насправді відчуваю до себе як до продуктивної істоти!

Все, чого я волію – лише трішки свободи, смаку справжнього подиху життя. І я відкидаю, я повстаю проти багатьох, невимовно багатьох обмежень, які все ще присутні в моєму розумі.

А про справжню продуктивну роботу навіть не може бути й думки до особистого вивільнення, хоча б трішки, від особистих пут і болю чи пригніченості, яка повстає з особистого обмеженого кругозору.

Чи я колись досягну внутрішньої свободи? Дуже сумнівно. Ціль занадто віддалена, і навіть якщо хтось досягне вимірюваної близькості до неї, то витратить до цього часу усю силу через довгий пошук і боротьбу.

Коли свободу врешті досягнуто, людина стає безжиттєва і квола, як одноденка вночі.
Саме цього я жахаюсь так сильно. Така невдача – бути таким свідомим про особисту боротьбу і так рано в житті! І, на відміну від митців чи аскетів, я не можу збалансувати свої сумніви силами великих справ.

Як же жалюгідно і відразливо мені безперестанку вайкати, наче водяний бугай.

На зараз я справді дуже, дуже втомлений від усього – більше, ніж втомлений.

Leave a Reply

Back to top