Я себе невпевнено почуваю,
Коли беру тебе за руку.
І коли музика завмирає,
Щось у твоїх очах, близьке до муки,
шепоче про любов, прощання і розлуку.
Я більш не потанцюю ніколи.
Винним себе не почуваю.
І більш не почуєш ті пріколи,
Хоча я тебе не забуваю.
Я згубив той шанс, що ти дала.
Тому я ніколи не потанцюю більше
Так, як танцював з тобою.
Ти час для мене зупиняла.
А безтурботний шепіт робив все ще гірше.
Чому ж ти кажеш: «Не займайся грою!»?
Моє серце не сприймає правил,
Нема комфорту в щирій правді.
Біль – ось ціна твоєї забави,
Хоч правди ти теж не кажеш завжди.
Сьогодні музика, здається, кричить.
Я загубив тебе у людському плині.
Може, так воно й краще. Все вчить.
Та чи залишилися ми невинні?…
Нам так добре лежати удвох.
Ми разом могли танцювати вічно, та стався підвох.
І доля зла нам каже знов: «Держись!»
Я тебе молю: Залишись!
