Пан Іван витріщався на мене. Я зробив крок в його сторону. Ноги були гумові і довгі, дуже довгі. Колінні суглоби пружинили, наче жердина для стрибків. Вони тремтіли, вібрували і еластично згиналися. Я перемістився вперед. Тіло рухалось повільно трясучись. Це швидше виглядало, наче трясучка вперед і вверх. Я подивився вниз і побачив пана Івана, що сидів нижче мене, набагато нижче мене. За інерцією я пройшов ще один крок, ще еластичніший і довший за попередній. І звідти я злетів. Пам’ятаю, що одного разу спускався, потім відштовхнувся обома ногами, відстрибнув назад, і запланерував на спині. Я побачив темне небо над собою і хмари, що пропливали повз мене. Я сіпонув тілом, щоб змогти подивитися вниз і побачив темний масив гір. Швидкість була надзвичайна. Руки були зафіксовані, складені по бокам. Голова виконувала роль кермового вузла. Якщо я її задирав назад, то робив вертикальні кола. Я змінював напрямки, повертаючи голову вбік. Я насолоджувався такою свободою і стрімкістю, якої до цього не знав. Дивовижна темрява дала мені відчуття суму, можливо, навіть жагуче. Так виглядало, наче я віднайшов місце, до якого належав – темряву ночі. Я спробував розглянутися навколо, але відчував, що ніч була ясна, але у ній все ще було так багато енергії.
Раптом я дізнався, що час спускатися. Все відбулося так, наче мені дали наказ, якому я повинен був підкоритися. і я почав спускатися, наче перо, боковими рухами. Такі рухи змусили мене почуватися жахливо. Цей рух був повільним і поривчастим, наче його опускали на шківах. Мене знудило, голова вибухала від найнестерпнішого болю. Мене охопила якась темрява. В ній я усвідомлював відчуття відсторонення.
Наступне, що я пам’ятаю – відчуття прокидання. В своєму ліжку у своїй кімнаті. Я сів. А образ моєї кімнати розчинився. Я встав. Я був голий! Від вставання мене знову знудило.
Я впізнав деякі орієнтири. Я знаходився приблизно метрів сімсот від будинку пана Івана, коло місця його саджанців дурману. Раптом все встало на місце, і я усвідомив, що усю дорогу до його дому прийдеться пройти пішки і голим. Бути позбавленим одягу – ґрунтовна психологічна перешкода, але я не міг нічого зробити, щоб вирішити проблему. Я подумав зробити спідницю з гілок, але думка здалася безглуздою і, крім того, скоро збиралося розвиднятися, бо вже наступали ранкові сутінки. Я забув про незручність і нудоту і пішов в сторону будинку. Мене заполонив страх, що мене побачать. Я остерігався людей і собак. Спробував бігти, але поранив стопи маленькими гострими камінчиками. Пішов повільно. Вже майже розвиднілося. Тоді я побачив, що хтось йде дорогою і швидко стрибнув за кущі. Моя ситуація здавалася мені такою недоречною. За мить до того я насолоджувався неймовірним задоволенням літанням. В наступну хвилину я ховаюсь, стидаючись власної наготи. Я подумував вистрибнути на дорогу і побігти зі всіх сил повз чоловіка, що йшов, думаючи, що він буде настільки здивований, побачивши голого, що до того часу, я вже залишу його далеко позаду. Я це все продумав, але так і не насмілився ворухнутися.
Чоловік, що йшов по дорозі, порівнявся зі мною і зупинився. Я почув, як він викрикнув моє ім’я. Це був пан Іван, і у нього був мій одяг. Коли я вдягався, він на мене дивився і сміявся. Сміявся так сильно, що я теж почав сміятися.
Того ж дня, у п’ятницю, 5 липня, пізно вдень, пан Іван попросив мене розповісти деталі мого досвіду. Обережно, наскільки міг, я розповів увесь епізод.
«Друга частина трави диявола використовується, щоб літати» – сказав він, коли я закінчив. – «Самої мазі недостатньо. Мій покровитель сказав, що сам корінь дає напрям і мудрість, і він є причиною літання. Коли ти його пізнаєш більше, і частіше приймаєш, щоб літати, то починаєш бачити усе з великою ясністю. Можна планерувати в повітрі сотні миль, щоб побачити, що відбувається в довільному місці на вибір, або здійснити фатальний удар ворогам на великій відстані. Коли ти познайомишся з травою диявола, вона навчить тебе робити такі речі. Наприклад, вона вже тебе навчила змінювати напрямки. Таким самим способом вона навчатиме тебе неймовірним речам».
«Наприклад, якими, пане Іване?»
«Це я тобі не можу сказати. Кожен чоловік різний. Мій покровитель ніколи не розповідав мені, що він навчився. Він казав, як це робити, але ніколи – що він бачив. Таке – лише для себе».
«Але я тобі розказую все, що бачу, пане Іване».
«Зараз розказуєш. Пізніше – не будеш. Наступного разу, коли ти прийматимеш траву диявола, ти робитимеш це сам, біля своїх власних саджанців, тому що саме там ти приземлишся – біля своїх саджанців. Пам’ятай про це. Ось чому я прийшов сюди, до своїх саджанців, щоб найти тебе».
Він більше нічого не говорив і я заснув. Коли прокинувся ввечері, то відчувся бадьорим. Чомусь я випромінював якесь фізичне задоволення. Я був радий, задоволений.
Пан Іван запитав мене: «Тобі ніч сподобалася? Чи була страшна?»
Я сказав, що ніч була справді розкішна.
«Як твій головний біль? Дуже поганий?» – запитав він.
«Головний біль такий же сильний, як і інші відчуття. Це був найгірший біль, який коли-небудь у мене був» – сказав я.
«Чи це тебе утримає від бажання спробувати енергію трави диявола знову?»
«Не знаю. Я не хочу її зараз, але пізніше – можливо. Я справді не знаю, пане Іване».
У мене було питання, яке я хотів йому задати. Я знав, що він збирається уникнути його, тому я зачекав, доки він не зачепить тему. Я чекав увесь день. Врешті, перед тим, як того вечора я пішов, я мусів запитати його: «Чи я справді літав, пане Іване?»
«Саме це ти мені розповів. Чи не так?»
«Я знаю, пане Іване. Я маю на увазі, чи моє тіло літало? Чи я злітав, як пташка?»
«Ти мені завжди задаєш запитання, на які я не маю відповіді. Ти літав. Саме для цього друга частина трави диявола. Коли ти прийматимеш її більше, ти навчишся літати досконало. Це не проста справа. Чоловік літає за допомогою другої частини трави диявола. Це все, що я можу тобі сказати. Те, що ти хочеш знати, не має сенсу. Птахи літають як птахи, а чоловік, який прийняв траву диявола, літає як такий [el enyerbado vuela asi]».
«Як пташки? [¿Asi como los pajaros?]».
«Ні, він літає, як чоловік, який прийняв траву [No, asi como los enyerbados]».
«Тоді я не насправді літав, пане Іване. Я літав у своїй уяві, лише в думках. Де було моє тіло?»
«В кущах» – гостро відповів він, але негайно знову розсміявся. – «Проблема з тобою. Ти розумієш речі лише в один спосіб. Ти не думаєш, що чоловік літає. Але все рівно відун може переміститися за тисячу кілометрів за одну секунду, щоб побачити, що відбувається. Він може завдати удару своїм ворогам на далеких відстанях. Отже, чи він літає, чи не літає?»
«Розумієш, пане Іване, ти і я по різному орієнтовані. Припустімо, заради аргументу, що один з моїх друзів-студентів був тут зі мною, коли я приймав траву диявола. Чи він зміг би побачити мене в польоті?»
«Знову ти з своїми запитаннями про те, що б було, якби… Жодної користі так говорити. Якщо твій друг, або ще хтось, прийме другу частину трави, то все, що він може робити – літати. Одночасно, якщо б він просто спостерігав за тобою, то міг би побачити тебе в польоті, або міг би не побачити. Це залежить від чоловіка».
«Але я маю на увазі, пане Іване, що якщо ти і я дивимося на птаха і бачимо його в польоті, ми погоджуємось, що він летить. Але якщо б двоє моїх друзів бачили мене в польоті, чи погодилися б вони, що я літаю?»
«Ну, можливо б і погодилися. Ти погоджуєшся, що птахи літають, бо ти бачив, що вони літають. Літати – це звична річ для птахів. Але ти не погодишся з іншими речами, які роблять птахи, бо ти ніколи не бачив, як вони це роблять. Якщо твої друзі знали б про те, що чоловіки літають з допомогою трави диявола, тоді вони б погодилися».
«Давай про це по-іншому, пане Іване. Я хотів сказати, що якщо б я прив’язав себе до скелі важким ланцюгом, то я б усе рівно літав так само, бо моє тіло не мало жодного стосунку до мого літання».
Пан Іван недовірливо поглянув на мене. «Якщо ти прив’яжеш себе до скелі» – сказав він. – «То я боюсь, що тобі прийдеться літати з скелею і важким ланцюгом».
Карлос Кастанєда. Вчення пана Івана. (Переклад Олександра Корицького)
P.S.: Виділене присвячується Стасіку з його вічними запитаннями)))))
