Продовження попередньої історії (http://korytskyy.lviv.ua/?p=551)
Частина 2. Мушкетери в зборі.
Перед виїздом з каварні домовляємось про першу зміну коней – хочеться спробувати не тільки на своєму, але й на інших:
Suzuki Intruder 800, Yamaha DragStar 650 Classic, Suzuki SV650.
Ямаху я вже відкатав 400 км перед тим, тому мені не так на ній цікаво. Інтрудер – мій кінь на ці вихідні. Suzuki SV650 – саме воно спробувати, зважаючи, що на спортах я дуже мало катався.
І тут… перший трафунок… Посадка спорта – трішки зовсім інша, ніж в чопперах, тому рекомендую всім іншим – беріть зручні і еластичні джинси чи штани. Мої улюблені черепасті джинси не витримали мого повітряного шпагату, коли я заскакував не на свого коня, і рівно на тому місці подерлися… Але що робити?…
Поволі, звикаючи до нових коней, виходимо на трасу на Краків і рухаємося за четвертим мушкетером. Відразу відчувається різниця динаміки чоппера і спорта. На спорті навіть з маленьким вітровим екраном швидкості не відчуваєш аж до 100 км/год. На жаль, заповнена траса не дозволяє відкрутити і відчути все можливе. 20-40-60-80-40-60-40-60… На чоппері ноги завжди попереду, на спорті – ноги позаду корпуса, руки незвично навантажуються. Але динаміка розгону приємна. Доки звикаю і опробовую Suzuki SV650, ми повертаємось в Краків, доїжджаємо до пункту збору. Поки четвертий мушкетер не виїжджає, проводимо огляд коней. Все добре, але мені потрібно змінити штани, бо з таким вентиляційним отвором я собі можу і вуха простудити.
Врешті четвертий мушкетер з нами, пару фоточок в дорогу – і проміжним пунктом заїжджаємо поміняти штани, і гойра в дорогу.
Частина 3. Покатушки.
Вперше їдемо разом. Ще нема відчуття групи, ще не звикли до манери водіння один одного, не знаємо як і куди їдемо. Різний досвід водіння, різний власний намотаний кілометраж. Рух навколо заважає, неможливо почати отримувати задоволення від самої їзди, концентруєшся на тому, як би утримати в полі зору всіх інших, наче вперше за кермом і не встигаєш одночасно дивитися у дзеркало і переключати передачу, повертаєш голову на кожен рух.
Врешті виїхали з суботнього краківського потоку і виїхали на третьорядну трасу вздовж Вісли. Ланцюжком їдемо, пристосовуємося, опробовуємо коней, розглядаємося навколо. Ведучий групи задає темп, ти підлаштовуєшся. На світлофорах – двоє стають в один ряд, двоє – в інший. На площі, яку займає зазвичай машина, стають чотири мотоцикли. Поволі з’являється відчуття групи. З кожною зупинкою, чи поворотом починаєш вже дивитися за переднім і заднім в групі, чи встигає, чи підтягується, чи не пропустив поворот, чи побачив, куди всі інші повернули. Група починає вести себе синхронно. Перший – зліва, другий справа, третій – зліва, четвертий справа. Відстань – два-три корпуси мотоцикла. Такий формат дозволяє бачити і усіх, хто перед тобою, і у дзеркало – тих, хто позаду.
З кожним десятком кілометрів вирівнюється манера їзди – стає впевненіша, спокійніша і виваженіша. Ліва колонна починає їхати в одній колії, праву колону починаєш відчувати як свою праву руку. Як в кожній поїздці, які в мене були, в певний момент, залежно від інтенсивності, група поєднувалася і ставала єдиним організмом, який відчуває, коли нога, рука, вухо чи ще щось пропадає, губиться або кудись потрапляє. Відчуття залишається переважно невизначеним, але воно є: когось бракує, давайте порахуємось, кого бракує?
Звертаємо з траси, де є хоча б якийсь рух, наліво, на якусь третьорозрядну дорогу, але з хорошим покриттям. За 100-200 м приходить бажання відкрутити ручку газу до кінця – попереду майже кілометр прямої дороги, без транспорту. Піддаєшся бажанню – і мотоцикл, спочатку дивуючись, чого ти так довго чекав, перші півсекунди захоплює паливо – і тоді, використовуючи силу тертя, розганяє тебе до 100 – 120 – 140 – 150 км/год…
Паралельно тобі інший мушкетер бачить, що хтось ззаду його наздоганяє, і так же – додає газу, спочатку дивуючись, чого це ти прискорюєшся, а потім, вловлюючи той потік енергії, який ти штовхаєш перед собою, здогадується, що прийшов час випробувань, і відкручує газ на максимум і віддається силі тертя, яка виштовхує вперед, наче кулю.
Попереду поворот, скидаєш газ, даєш мотоциклу самому сповільнитися, не затискаючи гальма, входиш на швидкості 80-90 в пологий поворот, доїжджаєш до маленької кишеньки на дорозі, зупиняєшся, чекаєш всіх. Група наздогналася, стали, вимкнули мотори. Розігнаний потік енергії, чи то адреналіну, виходить на поверхню і всі діляться враженнями про свого коня і про відчуття швидкості і дороги.
Знімаєш шолом, роззираєшся навколо – і дивуєшся. Заплава річки, якась дамба, поле. Декілька хвилин всі енергійно діляться враженнями. Ще одна зміна коней в групі – і поїхали знову на інших.
Після першої сотні кілометрів все менше звертаєш увагу на дорогу, трафік, погоду, перестаєш думати про ціль поїздки, чи взагалі про кінцевий пункт. Настає час медитувати.
