Każda kończąca szkole magii czarodziejka stawała przed wyborem. Mogła zostać w uczelni jako asystentka mistrzyń-preceptorek. Mogła prosić któraś z niezależnych mistrzyń o przyjęcie pod dach w charakterze stałej praktykantki. Lub mogła wybrać drogę dwimveandry.
System zapożyczony został od cechów. W wielu z nich wyzwalany na czeladnika uczeń miał obowiązek podjąć wędrówkę, podczas której imał się pracy dorywczej, w różnych warsztatach, u różnych mistrzów, to tu, to tam, wreszcie po kilku latach wracał, by ubiegać się o egzamin i promocję mistrzowska. Różnice jednak były. Zmuszonym do wędrówki, a nie znajdującym pracy czeladnikom nader często zaglądał w oczy głód, a wędrówka często stawała się tułaczką. Dwimveandrą zostawało się z własnej woli i ochoty, a Kapituła czarodziejów utworzyła dla wędrujących magiczek specjalny fundusz stypendialny, z tego, co Geralt słyszał, wcale niemały.
(Andrzej Sapkowski. Sezon Burz (Cykl wiedźmiński))
Кожна чарівниця, що закінчувала школу магії, поставала перед вибором. Могла залишитися в школі в якості асистентки майстринь-наставниць. Могла просити котрусь з незалежних майстринь про прийняття в якості практикантки. Або вибрати шлях двімвеандри.
Система була запозичена в цехів. В багатьох з них учень, який вчився на підмайстра, був зобов’язаний здійснити мандрівку, підчас котрої отримував випадкову роботу в різних майстернях, у різних майстрів, то тут, то там. Врешті за кілька років учениця поверталася, щоб домовитися про екзамен і про вивищення до майстра. Але різниця була. Вимушені мандрівниці і підмайстрині, які не могли знайти роботи, надто часто голодували, а мандрівка часто ставала блуканням. А двімвеандрами ставали з власної волі і бажання. А Орден чародіїв створив для подорожуючих чарівниць спеціальний фонд стипендій, і з того, що Ґеральт чув, достатньо немалий.
