Розпочнімо тиждень з хороших фільмів.
Хочу поділитися декількома фільмами з дуже нетривіальними сюжетами, замішаними на езотеричній складовій, магії, часових паралелях, і незвичному стилі оповіді.
Обережно, двері закриваються (Sliding Doors, 1998)
Чудовий фільм, який показує, як може йти життя, коли на нього впливають дрібні незначні події в нашому житті. Тут, мабуть, варта згадати також Айзека Азімова (Isaac Asimov) і його ідею МНВ (Мінімального необхідного впливу, Minimum Necessary Change) та МОР (Максимальної бажаної реакції, Maximum Desired Response) з “Кінця вічності” – там та сама мінімальна зміна траєкторії часу може призводити до абсолютної зміни часової лінії.
Так і тут, в “Двері закриваються”. Дві паралелі, дві часових лінії, багато відсилань до “Монті Пайтона”, Ґвінет Пелтров в головній ролі, і комедія, і мелодрама, і дивні збіги обставин, зцілення часових ліній (не тета-хілінг і не трансформаційна гра, але все ж).
Абсолютно рекомендований фільм, як для приємного перегляду наодинці, так і сім’єю чи парою.
Знайомтесь: Джо Блек (Meet Joe Black, 1998)
В один і той же рік два чудових фільми, з переліку моїх улюблених, “Двері закриваються” та, власне, “Знайомтесь, Джо Блек”.
Цей фільм – про перцепцію (сприйняття) вищими сутностями пересічних людських рутинних вчинків, дій, емоцій. Бред Піт та Ентоні Гопкінс – неперевершено підходять на ці ролі. Бред Піт – як завжди тупий, з одним дурноватим виразом обличчя, відморожений. Ентоні Гопкінс – як справжній валлійський сер – керує світом. Чудова Марша Харден, яка зіграла головну роль в “Постскриптум” (P.S., 2004) та багатьох інших фільмах поряд з Джефрі Тамбором, який дуже плідно знімається переважно в комедіях (Похмілля в Лас Вегасі, Дещо про Мері, Гелбой, Загальмований розвиток) привносять у фільм багато чудових ноток.
Зважаючи, що головний герой, Джо Блек в виконання Бреда Піта насправді є Смертю, яка (чи, точніше, який) вирішує поспостерігати з-поміж людей на них самих, сюжет чудовий і неочікуваний, трішки з гумором, але і з багатьма філософськими питаннями.
Так само рекомендований для перегляду в будь-якому вигляді.
Саме життя (Життя як воно є, Life Itself, 2018)
Хоча фільм нічим не видатний, попри Антоніо Бандераса в одній з головних ролей та Семюела Джексона в ролі оповідача, але сюжет настільки незвичний і настільки перемикається між учасниками подій, що кожен наступний розділ дивує і змушує переналаштовуватися на нових героїв. Мабуть, схоже до “Гри престолів”, де після кожного сезону всі помирають, тільки тут ніхто не помирає)))))))))
І розв’язка сюжету взагалі здивує.
Рекомендую тим, хто хоче якогось нового подиху серед небагатьох стандартних сюжетів Голлівуду.
Приємного тижня, гарного настрою, і глибоких емоцій.
Свято наближається, свято наближається, ла-ла-ла-ла-ла… Ну, ви в курсі.
