Часом хочеться чогось серйозного подивитися, а не всі оті соплі, які навколо. Сонце, невдала осінь, ще щось – тоді отаке подивіться.
Паразити (기생충, 2019)
Корейський фільм. Чи, як каже вікі і imdb, чорна комедія-трилер.
Скажу просто: в голівудській і болівудській постановці ви такого не побачите.
Надто брутально, надто жорстко, надто життєво.
Фільм виглядає так, наче про львівську Левандівку 80-90х: життя простих підвальних громадян, без роботи, без визначених навичок, без освіти, просте існування на якісь крихти, розводи, шахрайство, підстави…
І весь фільм, бляха, життєвий. Но чорний. І не все так просто навіть у такому світі.
І таки фільм це розкриває. І міняє сюжетну лінію в один з езотеричних моментів, коли здавалося б, що дзенсько-феншуйський камінь все-таки приніс матеріальний достаток, але ж є карма… і починається битва карми проти халяви…
Фільм злий, не для слабонервних.
Професор, або Річард прощається (The Professor (Richard Says Goodbye), 2018)
В головній ролі – Джоні Деп.
І хоча я не фанат Джоні, але в цьому фільмі він просто геній.
Зіграти професора літератури, злого сарказмоголіка, якому раптом сказали, що у нього 4 стадія раку легенів з метастазами в хребті і ще десь там, після чого дружина каже, що зраджує йому з…, а дочка проголошує себе лесбіянкою, а він навіть не має де вставити про свою хворобу…
То міг зіграти хіба би Деніел Редкліф. Ну, або подивіться “Кислотний дім”.
Але сама зав’язка сюжету – не так важлива, як те, як сам Професор ставиться до своєї хвороби і до всього і всіх навколо. І я його розумію.
…Ти хворий? Божечко, який ти бідний, нещасний… Ходи, я тебе заведу в групу підтримки… – Ви тут швидше з нудьги помрете, ніж від раку… Хто зі мною в бар?
…давай я тебе за ручку потримаю і поплачу з тобою? – Я хочу віскі, а не за ручку триматися.
…Скільки мені лишилося без лікування? – Півроку. – А з лікуванням? – Рік. … – Студенти, в кого є травка, колеса або ще щось смачне – заходьте до мене в кабінет.
… і ще багато гонських моментів.
Ну, і звичайно ж, поплакати в кінці, як за собачкою Хаціко. Для істинних сарказмоголіків.
Справжній детектив, сезон 1 (True Detective, Season 1, 2014)
Метью Маконахі, на 20 кг легший, вжився в роль, як завжди.
Злий до світу, з своїм світоглядом “Fuck you all”, з складними розумовими висновками, незрозумілими нікому, проте які потім справджуються. Бухач, курево, ненависть – рейтинг – після 16+. І таки дуже схожий на справжнього той детектив. На відміну від отих усіх всяких.
Кислотний Дім (Acid House, 1999)
Один із моїх улюблених шотландських фільмів. Складний, депресивний, наркоманський. Кінопостановка збірки “Кислотний дім” письменника Ірвайна Велша – того самого, який написав книгу “На голці” (Trainspotting), яка перетворилася в культовий фільм з однойменною назвою.
Якщо вам важко на душі, ви думаєте, що у вас все погано зі стосунками, життям, грошима, то подивіться цей фільм. Будь-яке дно, на якому ви є, це небеса у порівнянні з проблемами героїв цього фільму (і книги ж, звичайно).
Просто так цього фільму дивитися не треба. Хіба б ви були сарказмоголіками.
Зла вам в душу і сарказму на сніданок. Але тільки тим, хто не читав попередніх пару постів про фільми та емоції.
А тим, хто читав – 💋емоцій вам побільше.
