Я зазвичай не пишу на вихідних. Але також зазвичай перед Великоднем українці попадають в гарячку, стрес, навантаження та всяку іншу катавасію. Не хочу згадувати всує е̶м̶о̶ц̶і̶й̶н̶е̶ ̶в̶и̶г̶о̶р̶а̶н̶н̶я̶ 😷😷
Багато людей не можуть це зупинити, і тому на сам Великдень і декілька днів після просто все втрачають в алкоголі, жрачці, чи ще чомусь такому.
Ось вам рекомендація чим призупинитись.
Звичайно ж, Джим Джармуш.
“Межі контролю” (The Limits of Control, 2008)
Першу його стрічку, “Межі контролю” (The Limits of Control, 2008) я подивився ще десь у 2009 році. І не просто подивився, а так мене захопив фільм, що я знайшов субтитри англійською, переклав їх українською, синхронізував під режисерську версію та опублікував в неті.
Той час давно пройшов, “Межі контролю” доступні тепер багатьма мовами, а залишок мені залишився. Цей фільм тримав мене настільки, що я копіював головного героя ще місяців 3-4. Зокрема те, як він замовляв два еспресо замість подвійного і як часто приносили подвійне. І знаєте що? Воно, курва, так і є. Тебе ніхто не слухає. Ти просиш принести 2 еспресо, а тобі приносять подвійне. Особливо коли – не дай бог – ти сидиш сам. Хочете перевірити – спробуйте.
І, що дуже важливо, зйомки в Іспанії: Мадрид, Севілья і Алмерія…
Я в цих містах побував значно пізніше, в 2015 і 2017 роках…
А якщо говорити про фільм, то Тільда Свінтон (сором, якщо не знаєте), Біл Мюрей (День Бабака – як мінімум), Джон Хьорт (знімався у Трієра тричі – Мандерлей, Доґвіль, Меланхолія) та ще декілька акторів роблять цей фільм спокійно-флегматичним, філософським, помірним і перезавантажувальним. І не тільки фільм. Роблять тебе спокійним, врівноваженим, розваженим, зконцентрованим, якимось таким, яким ти себе протягом робочого тижня не відчуваєш…
“Виживуть тільки коханці” (Only Lovers Left Alive, 2013)
А після того, ото вчора, взяв і врешті подивився “Виживуть тільки коханці” (Only Lovers Left Alive, 2013).
Знову ж Тільда Свінтон (все ще її не знаєте? – сором два рази) і Том Гіддлстон (так-так, той самий Локі з усіх Месників) роблять щось неймовірне, проявляючи беземоційну любов, глибину стосунків, доповнюючи знову ж розмірений, спокійний, врівноважений, навіть ближче до японського стилю режисерський задум. Фільмування в Детройті і Танжирі (Марокко) роблять цей фільм ще прекраснішим. А звукова доріжка – це щось просто прекрасне на кожен день, коли все затрахало.
Спокою, радості, натхнення. Не я б’ю – баська б’є. За тиждень – Великдень!
Зробіть паузу – подивіться Джармуша.
