Ми вже після Ізмаїла трішки повернулися назад, але поверталися ми в напрямку Вилково поміж страшною бурею – і перед нами і за нами – тому прийшлося сповільнитися і їхати набагато повільніше, намагаючись уникнути 🌀 урагану 🌀.
І хоча нам казали, що перед нами щойно падав град, і у сусідніх селах страшний дощ, страшна злива, ми вірили що знову боги нас оберігають.
Тому до Вилкового ми вже не доїхали, а поселилися в Приморському.
Вчора був відпочинковий день. Трохи поспали, трохи погуляли, а потім поїхали в Вилково. Українська Венеція дала нам можливість покататися аж до нульового кілометра, по плавням і по канальчикам Дунайських заплав.
А вже після Вилково, повернувшись в Приморське, ми пішли поплавати на море, де людей не було абсолютно.
Мені подобається Приморське тим, що шельф дуже мілкий і вода дуже добре прогрівається. Тут просто рай їхати з дітьми – мені вода по пояс була метрів 150 від берега. Додайте сюди піщані величезні пляжі і достатньо недороге проживання – і ось приємний відпочинок.
Наш будиночок і наші вікна виходили напряму в напрямку пляжу, і хоча перша лінія за метрів 150 до води, приємно усвідомлювати, що ти на самому краю перед пляжем, проживаєш в “Приморському Монако” (так називалася наша база).
Ввечері повний місяць над морем прекрасно вийшов. Ми посиділи на вулиці, поспостерігали за ним крізь штани і шкарпетки, і коли повний 🌕 місяць перейшов свою максимальну фазу, ми пішли спати, бо сьогодні – дорога додому.
Хорошої п’ятниці, хороших вихідних, а у нас ще пару точок.
