Іноді моє філологічне минуле, на жаль, провокує мене на велике і потужне поржати.
Ото отримуєш філологічну, педагогічну, перекладацьку, а також лінгвістичну освіту, пишеш книги про скандинавські руни, і всяке таке.
А потім виясняєш, що Олександр, який походить від Александра, а точніше від грецького Александрос, де Алекс - захищати, а Андрос - людина, і сукупне значення цих слів - Захисник Людей, або Захисник Людства, усього лише....
Цитую
=====
почали ласкаво трансформувати, як звикли, додаючи "ш" (Дуняша, Катюша). Вийшов Лексаша. А потім Лексашу скоротили, став Саша. І знову захотіли зробити ласкавіше, так вийшов Сашура. А потім знову скоротили, став Шура.
=====
Лексаша, Сашюня, Лексюра, Сашура, Шура...
Ненавиджу цю форму "Шура" всією душею з дитинства... Мабуть, тому що ім'я Шура у мене дуже асоціюється з "мішура" - "щось показне, обманливе". (Це я тільки з часом собі зміг пояснити.
А потім... Олександр в Шура... Олександрашура???)))))))
Хоча, зважаючи на тему мого диплому "Особливості перекладу українських та англійських афіксальних морфем в контексті семантичної відповідності", можу наголосити, що в українській мові дійсно є префікс "-ша", як зменшувальний і пестливий, з відтінком прихильності, неформальним, близькості, ніжності, іноді навіть ГЕНДЕРНО-НЕЙТРАЛЬНО! (10 століть тому, викусіть).
Даша, Паша, Саша, Маша, Міша...
Водночас: вежа, груша, площа, душа, лоша, паша, богиня Мокоша, чаша, миша, торбоноша... (і ще 100500)
---
А ще, філологічні дослідження кажуть, що буква А - не московська, бо вона просто незручна на початку слова...
Ну що ж, напевно ні... Адже усі імена, як і слов'яни почали використовувати "після приєднання племен":
Аскольд, Аврелій, Авакум, Август, Амвросій, Анастасія, Анна, Аліса, Аґнеса, Ася, Альона, Аніка, Александер, Адам, Анатолій, Аркадій, Аделіна, Агата, Алла, Андрій, Артем, Антон, Арсеній, Адріан(а)
І усього лише 8,34% слів в Українській мові починаються на А.
Значить, що нам добре, то іншим - Шура.
#життяякмагія #філологія #словотвір
