Олександр Корицький. Кохання усього мого життя
==================================
Кожен, кожен в житті мав чи має свій досвід кохання. Комусь пощастило більше, і вони ще змалечку пізнали це відчуття. Можливо, навіть в садочку. Можливо, перше кохання прийшло в школі. Дехто зустрів своє кохання уже після школи - може в університеті, може на першій роботі, на якійсь вечірці чи в читальному залі бібліотеки. Можливо, познайомився з коханням у тролейбусі, коли їздив з ним місяцями щодня в універ чи політех, і постійно заглядався, і аж потім, коли з’явилося відчуття знайомості, близькості, посмішки у відповідь на погляд, наче підбадьорювання, поки не наважився на останній крок: представитися.
В пухнасту
снігу кучугуру -
гарячими
щоками!
Отак би покохати...
Один з моїх улюблених поетів - Ісікава Такубоку - вмів красиво написати. Його вірші мене часто надихали бути терплячим, шукати, досліджувати. Він в декількох рядках передавав усю ту гаму, яку хотів відчути:
Просто так би
побігти-помчати
степом зеленим,
щоб аж дух
захопило в грудях!
Знаєте те відчуття — гарячі щоки в снігу, бажання подарувати коханій людині весь всесвіт? Починаєш з квітів, цукерок, парфумів чи листівки. Або малюєш картину самотужки. Тобі хочеться робити щось таке!… таке!… неймовірне! Хочеться кричати на весь світ, скакати, ділитися енергією!
Коли закоханий, або уже коли ти любиш - ти починаєш слухати і ловити кожне слово коханої людини, її бажання, потреби, прагнення, мрії. І ти не просто слухаєш і ловиш - ти запам’ятовуєш, ти записуєш, ти плануєш заздалегідь подарунки з того, що почув, з того, що можеш дістати, щоб подарувати. Бо ти ж не мільйонер, і навіть не бандіт. Твоє бажання дарувати стократ перевищує твої можливості. І воно ще множиться на те, що багато твоїх ідей подарунків так і залишаться ідеями, бо нема такого ні на ринку, ні в магазинах, ніде.
Я довго не міг зловити це відчуття кохання, це відчуття любові. Знайти ту, єдину людину, яка раз і назавжди. Щось завжди заважало.
Було безліч випадків. Заважало відчуття, що я не вартий, не гідний, і не маю стільки грошей, не маю машини, не маю своєї квартири. Дали зрозуміти, що я не вписуюсь в оточення, не того рівня інтелекту. Прямо сказали: “Ти - просто прохідний варіант”.
Був випадок, коли наче і я вже відповідаю, і оточення наче приймає, і наче почуття вже виформувані, і квіти, і подарунки, і все наче йде до фіналу, до логічного підсумку, аж тут раптом колега приходить, радий такий, ділиться: “А ти знаєш, де я, як я і з ким вчора…” І ти знову сидиш собі сумно, бухаєш, слухаєш про зраду, думаєш…
Кому потрібен ти, твоя декламація Петраркових сонетів, щось таке дивне і неземне, легке і невимушене, романтичне і повітряне?.. Та, зрештою, нікому.
А тобі? Тобі воно потрібне? Кожен раз, коли я наближався до такого відчуття - щось зіскакувало, щось було не те, щось було не туди, щось було не так. Те відчуття, ще дитяче, яке бозна-як почало формуватися під впливом купи перечитаних книжок, розбивалося об реалії життя, як тонка склянка, що падає на кухонну підлогу, викладену плиткою, а ти ще поки вона вислизає з твоєї руки, уже проживаєш її падіння, удар, як розлітаються скалки. Підліткове відчуття, яке вже починало бути впевненим, “дорослим”, здавалося, що навіть можна назвати його було “зрілим” - задихалося від вимог статусу і грошей, “дорослих потреб”.
Але ж… хочеться гарячими щоками в снігу кучугуру… Всі ж навколо - закохані, в стосунках, в парах, з партнерами… Багато уже вдруге, втретє, а ти ще навіть не знаєш що воно таке… Це так, наче тобі розповідають про те, як з верби стрибали у річку, яка вода спочатку тверда, потім мокра, потім холодна, потім тепла, потім з неї не хочеться вилазити, потім в неї хочеться повертатися. А тобі якось “Ну стрибнув та й стрибнув… Цікаво, мабуть, спробувати. Але ж не хобі на все життя.”
І ні, це не емоційна депривація, не депресія. Це просте нерозуміння чим там захоплюватися, що воно дає, яким боком це дає тобі насолоду. І це швидше схоже на захоплення кавою Копі Лювак, яку збирають після того, як мусанги (такі маленькі тваринки) з’їли ті кавові зерна, перетравили, викакали, а тобі потім продали за ціною 30-річного односолодового шотландського віскі. А ти приїхав у Малайзію, знайшов ферму, попросив при тобі обсмажити, зварити. В результаті - “Мве… не вразило. Ну, кава, ну, кисляк. І запах… такий собі”. Але ж є кава, яка тобі заходить на відмінно, і вона не щось там неймовірне, а отаке, ординарне, твоє, особисте, не таке далеке.
Твоє, особисте. Відчуття, що ти перестав бігати за спокусами світу, коли ти знаходиш своє. Воно десь ховалося в глибині віків, глибині життів, в паралельному вимірі, з якого ти усією своєю силою витягнув якось його в цей вимір, заземлив, запустив, очікував, шукав рік за роком і, врешті, років за 10 знайшов навколо себе, зрозумівши, що то все колами ходило навколо тебе, в цьому дзеркальному лабіринті, серед міріад відблисків, серед рухомого калейдоскопа виборів.
Твоє, відчуття спокою, впевненості, дежавю, реалізації уже колись баченого, колись уже думаного. Відчуття кучугури снігу, яка уже очікує на твої щоки.
Так, ти знайшов. Знайшов ту саму. Ще не знаючи її, ще не відаючи її, ще не знаючи її на ім’я. Ту саму людину, якій хочеться станцювати на Місяці, не очікуючи нічого натомість, не потребуючи ніяких клятв чи жертв. Просто тому, що вона є.
Тому що вона, ця людина, це кохання твого життя, позбавлене нарцисизму, позбавлене страждань, потреби в іншій роздертій половинці жопки, до якої обов’язково знайти відповідну іншу роздерту половинку, яка “закриватиме потреби”, “віддзеркалюватиме травми”, “буде зростати з тобою”. Ця людина просто є, просто існує, приймає усі твої так звані “недоліки”, “недосконалості”, “гострі кути”, не судить, не аналізує, не намагається виправити, не намагається спасти чи покращити.
Якщо ти бухаєш - то вона бухає з тобою. Якщо ти мандруєш - то вона легка на підйом, готова до пригод. Якщо щось читаєш - то завжди можеш обдумати вголос. Бо цій людині, твоєму коханню, потрібно усього лиш твоя присутність. Хоча часто навіть присутності не потрібно. Навіть твоєї прострації достатньо, твоєї неуважності чи індиферентності достатньо - це ж все одно ти, все одно твоє єство, все одно твоя енергія, все одно твоя душа.
Це - все ще ти, кохання усього твого життя.
