Мотодень. Краків – Дамба в Лончанах – Дамба Тресна – Бєльсько-Бяла – Краків

Продовження попередньої історії (http://korytskyy.lviv.ua/?p=551)

Частина 2. Мушкетери в зборі.

Перед виїздом з каварні домовляємось про першу зміну коней – хочеться спробувати не тільки на своєму, але й на інших:

Suzuki Intruder 800, Yamaha DragStar 650 Classic, Suzuki SV650.

Ямаху я вже відкатав 400 км перед тим, тому мені не так на ній цікаво. Інтрудер – мій кінь на ці вихідні. Suzuki SV650 – саме воно спробувати, зважаючи, що на спортах я дуже мало катався.

І тут… перший трафунок… Посадка спорта – трішки зовсім інша, ніж в чопперах, тому рекомендую всім іншим – беріть зручні і еластичні джинси чи штани. Мої улюблені черепасті джинси не витримали мого повітряного шпагату, коли я заскакував не на свого коня, і рівно на тому місці подерлися… Але що робити?…

Поволі, звикаючи до нових коней, виходимо на трасу на Краків і рухаємося за четвертим мушкетером. Відразу відчувається різниця динаміки чоппера і спорта. На спорті навіть з маленьким вітровим екраном швидкості не відчуваєш аж до 100 км/год. На жаль, заповнена траса не дозволяє відкрутити і відчути все можливе. 20-40-60-80-40-60-40-60… На чоппері ноги завжди попереду, на спорті – ноги позаду корпуса, руки незвично навантажуються. Але динаміка розгону приємна. Доки звикаю і опробовую Suzuki SV650, ми повертаємось в Краків, доїжджаємо до пункту збору. Поки четвертий мушкетер не виїжджає, проводимо огляд коней. Все добре, але мені потрібно змінити штани, бо з таким вентиляційним отвором я собі можу і вуха простудити.

Чотири мушкетери

Врешті четвертий мушкетер з нами, пару фоточок в дорогу – і проміжним пунктом заїжджаємо поміняти штани, і гойра в дорогу.

Частина 3. Покатушки.

Вперше їдемо разом. Ще нема відчуття групи, ще не звикли до манери водіння один одного, не знаємо як і куди їдемо. Різний досвід водіння, різний власний намотаний кілометраж. Рух навколо заважає, неможливо почати отримувати задоволення від самої їзди, концентруєшся на тому, як би утримати в полі зору всіх інших, наче вперше за кермом і не встигаєш одночасно дивитися у дзеркало і переключати передачу, повертаєш голову на кожен рух.

Врешті виїхали з суботнього краківського потоку і виїхали на третьорядну трасу вздовж Вісли. Ланцюжком їдемо, пристосовуємося, опробовуємо коней, розглядаємося навколо. Ведучий групи задає темп, ти підлаштовуєшся. На світлофорах – двоє стають в один ряд, двоє – в інший. На площі, яку займає зазвичай машина, стають чотири мотоцикли. Поволі з’являється відчуття групи. З кожною зупинкою, чи поворотом починаєш вже дивитися за переднім і заднім в групі, чи встигає, чи підтягується, чи не пропустив поворот, чи побачив, куди всі інші повернули. Група починає вести себе синхронно. Перший – зліва, другий справа, третій – зліва, четвертий справа. Відстань – два-три корпуси мотоцикла. Такий формат дозволяє бачити і усіх, хто перед тобою, і у дзеркало – тих, хто позаду.

З кожним десятком кілометрів вирівнюється манера їзди – стає впевненіша, спокійніша і виваженіша. Ліва колонна починає їхати в одній колії, праву колону починаєш відчувати як свою праву руку. Як в кожній поїздці, які в мене були, в певний момент, залежно від інтенсивності, група поєднувалася і ставала єдиним організмом, який відчуває, коли нога, рука, вухо чи ще щось пропадає, губиться або кудись потрапляє. Відчуття залишається переважно невизначеним, але воно є: когось бракує, давайте порахуємось, кого бракує?

Звертаємо з траси, де є хоча б якийсь рух, наліво, на якусь третьорозрядну дорогу, але з хорошим покриттям. За 100-200 м приходить бажання відкрутити ручку газу до кінця – попереду майже кілометр прямої дороги, без транспорту. Піддаєшся бажанню – і мотоцикл, спочатку дивуючись, чого ти так довго чекав, перші півсекунди захоплює паливо – і тоді, використовуючи силу тертя, розганяє тебе до 100 – 120 – 140 – 150 км/год…

Паралельно тобі інший мушкетер бачить, що хтось ззаду його наздоганяє, і так же – додає газу, спочатку дивуючись, чого це ти прискорюєшся, а потім, вловлюючи той потік енергії, який ти штовхаєш перед собою, здогадується, що прийшов час випробувань, і відкручує газ на максимум і віддається силі тертя, яка виштовхує вперед, наче кулю.

Попереду поворот, скидаєш газ, даєш мотоциклу самому сповільнитися, не затискаючи гальма, входиш на швидкості 80-90 в пологий поворот, доїжджаєш до маленької кишеньки на дорозі, зупиняєшся, чекаєш всіх. Група наздогналася, стали, вимкнули мотори. Розігнаний потік енергії, чи то адреналіну, виходить на поверхню і всі діляться враженнями про свого коня і про відчуття швидкості і дороги.

Знімаєш шолом, роззираєшся навколо – і дивуєшся. Заплава річки, якась дамба, поле. Декілька хвилин всі енергійно діляться враженнями. Ще одна зміна коней в групі – і поїхали знову на інших.

Після першої сотні кілометрів все менше звертаєш увагу на дорогу, трафік, погоду, перестаєш думати про ціль поїздки, чи взагалі про кінцевий пункт. Настає час медитувати.

Залишити відповідь

Повернутись вверх