Я ніколи не грав у “Символ віри найманого вбивці” (Assassin’s Creed) на жодній платформі. Проте, вперше побачивши трейлер на початку літа, я очікував цей фільм як відкриття 2016 року. Світова прем’єра відбулася 21 грудня 2016 року, в Польщі і Україні фільм запустили в прокат 5 січня 2017 року. Тому фільм став для мене відкриттям 2017 року.

Коротко

Однозначно дивитися в #IMAX. Фільм здебільшого графічний, тому дивитися в 2-вимірному режимі буде дещо не так. Ніколи не був в Севільї в 1492 році, але таке враження, що вона 100-200 метрова по всій свої площі. Красиво, хоч і багато будівництва. Камера з перспективи літаючої пташки додає багато приємних моментів.

Сцени рукопашного бою впродовж всього фільму тримають динаміку разом з постійними переміщеннями вверх і вниз будинками.

Декілька стрибків з вершин будинків захоплюють. Один з цікавих моментів для мене – стрибок з моста у воду, який у фільмі назвали “Стрибок віри” (Leap of Faith). 27-метрова водяна гірка в аквапарку “Aquaventure”  (комплекс Atlantis Palm Dubai, ОАЕ) також називається “Стрибок віри” (“The Leap of Faith, https://www.atlantisthepalm.com/marine-water-park/aquaventure-waterpark/water-slides), з якого треба мати мужність спускатися.

Загалом – один з найкращих фільмів за останній час!

 

Найманий вбивця: “Коли інші сліпо слідують за правдою, пам’ятай…”

Кандидат: “Правди нема.

Найманий вбивця: “Коли інші обмежуються мораллю або законом, пам’ятай…

Кандидат: “Дозволено все.

Найманий вбивця: “Ми працюємо в темряві, щоб служити світлу. Ми – наймані вбивці.

 

Скажу чесно, “Меланхолія” Трієра мені не сподобалася взагалі. Незважаючи на те, що в обох фільмах грає Шарлотта Ґінзбурґ (хоча і пишеться Ґенсбур, але вони ж то з України).

Фільм неоднозначний. І у двох версіях. Мені особисто вистарчило театральної 3-годинної, без жорсткого порно і всяких таких цікавинок. Різниця у тривалості – режисерська нерізана версія на 1 год. 24 хв. довша. Для тих, хто належить до фільм()манів – рекомендую. Тільки не під водочку на кухні. Не піде. Ні водочка, ні фільм.

Фільм

Складається з 8 історій, які розповідає головна героїня у виконанні Шарлотти Ґінзбурґ (Генсбур) (Charlotte Gainsbourg) головному герою у виконанні Стеллана Скаршгорда (Stellan Skarsgård).

Кожна з історій зачіпає/торкається якоїсь одної грані соціуму. І в цих історіях з’являється Крістіан Слейтер (Christian Slater), Ума Турман (Uma Thurman), Віллем Дефо (Willem Dafoe), Шайа ЛаБеф (Shia LaBeouf, відомий з Трансформерів), Коні Нільсен (Connie Nielsen, з Адвокату Диявола).

Купа вагін, членів, мінетів, батогів, сімейних непорозумінь.

Враження

Сам фільм – повторюся – неоднозначний. Важко сказати, чи то комедія, чи то фарс, чи то трагедія з точки зору головної героїні, чи об’єкт дослідження для головного героя – кожна грань цього фільму захоплює і провокує.

Сарказм у фільмі такого високого рівня, що він балансує на межі його нерозуміння. Я дивився фільм, слухав героїв, розглядав ситуації, додивився фільм, але так і не можу сказати, чи фільм – цілком сарказм, чи часами привертання уваги до певних соціальних відхилень.

У фільмі згадується і Бах, і Бетховен, і католицька церква з її символізмом, і східна церква (Візантійського обряду) зі своїм символізмом, і рибалка, і качкокулакування (відоміше як duck fisting), і Джеймс Бонд.

Раптовий Раммштайн на початку і в кінці додає фільму потужності. Мабуть.

І, мабуть, фраза головної героїні “Я не знаю, хто такий Едгар По” дивує. Зачіпає. Мабуть, злить. Бо бля. Діагноз вона собі ставить, а По не знає. В той же час, вона вільно розмірковує про політику, сексуальність, “музику”, і таке інше. Мабуть, сарказм тут не тільки пролітав, але й керував думкою про діагноз: “я собі діагноз знаю, бо прочитала в інтернеті ознаки”.

Рекомендація

Рекомендую. Однозначно. Тільки, мабуть, з обмеженнями 18+. Краще 21+. Для всіх – 24+. Не через порно. Через складність концепцій, які там показуються. Як “Червоне і чорне” Стендаля можна зрозуміти десь після 18, а не в школі.

Налаштуйтеся на роботу мозку і згадування всього, що знаєте, і пошуку того, що не знаєте, бо варта таке знати, щоб не стати головною героїнею.