Смерть – то наш вічний товариш. Вона завжди зліва за нами на відстані витягнутої руки. То єдиний мудрий радник, на якого може розраховувати воїн. Якщо йому здається, що все йде до гіршого і за мить буде знищений, воїн може повернутися обличчям до смерті і запитати, чи так фактично є. А смерть відповість миттєво, що воїн помиляється, і що єдине, що рахується – це її дотик. І скаже, що вона ще не доторкалася.
(передмова до Глави 11 “Сезону бур” Анджея Сапковського з циклу “Відьмак”)
Śmierć to nasz odwieczny towarzysz. Zawsze podażą po naszej lewej, na wyciągnięcie ręki za nami. To jedyny mądry doradca, na jakiego może liczyć wojownik. Jeśli wydaje mu się, że wszystko zmierza ku złemu i że za chwilę zostanie unicestwiony, wojownik może obrócić się ku śmierci i spytać, czy
faktycznie tak jest. Śmierć odpowie mu wówczas, że się myli, że jedynie jej dotknięcie się liczy. A ja jeszcze cię nie dotknęłam, powie.
Carlos Castaneda, Journey to Ixtlan
Przedmowa do Rozdziału jedenastego „Sezona Burz” Andrzeja Sapkowskiego (Cykl wiedzmiski))
3 коментарі до “Карлос Кастанєда. Подорож в Ікстлан”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Я спочатку подумав, що то з Кастанеди, хоча Відьмак Сапковського теж цікава штука, я до речі відкрив його через однойменну гру, яка теж вельми крута 🙂
А ні, таки то Кастанеда 🙂
Мені теж цікаво читати витримки з Кастанєди польською у Відьмаку.