Ми можемо уявити (хоча і не створюючи при цьому в розумі конкретних образів), як позбавлена вимірів крапка рухається і проводить лінію. Про останню можна сказати, що вона таким чином “створена” рухом крапки. Тепер в нас є один вимір. Точно так само розмах, або рух лінії під кутом, перпендикулярним до самої себе, “створює” площину з двома вимірами, а рух площини перпендикулярно до себе “створює” тривимірне тіло. Якщо, користуючись тими ж виразами, ми продовжимо той же процес, то зможемо сказати, що рух тіла перпендикулярно до самого себе створює предмет всередині нашого всесвіту. Але що означає тепер це “перпендикулярно”? В кожному попередньому випадку це вказувало на напрямок, якого ще не існує. Таким чином, рух лінії, що створює площину, здійснюється в напрямку її товщини, яка не існує. В кожному з цих трьох випадків — крапки, лінії і площини —ми вводимо нове поняття, яке неможливо ані вивести, ані уявити в межах його власних вимірів. Звідси, слова “перпендикулярно” насправді означають “вийти з цього світу”, і схожий рух або качання поглинено вищим виміром або представлено в ньому. Лінія стає площиною завдяки рухові, а ми отримуємо реальність завдяки рухові в часі. Для того, щоб досягнути точки зору наступного, вищого виміру, ми повинні розвинути особливу свідомість, в якій останній доданий рух перестає розглядатися як такий, а сприймається в цілісності нового виміру. Саме тому, що ми не зовсім засвоїли цю концепцію, час здається нам таким незвичним видом виміру. Він наче розвиває нову основу, представляє собою якийсь умислений вид виміру. Але в дійсності таким самим за своїм характером і наше сприйняття тіла – ми знаємо об’єм завдяки дотику, завдяки відчуттю щільності, і бачучи тіло ми уявляємо собі ці його властивості. Але ми виховані таким чином, що невірно думаємо про себе як про тривимірних істот, і тривалість в четвертому вимірі ніколи не здавалася нам необхідною для нашої реальності. А тепер ми “виросли” до необхідності зробити повний поворот під прямим кутом і зрозуміти, що як тривимірні істоти ми так само нереальні, як крапка, лінія і тіло. Перпендикуляр нашого нового виміру – це розширення в часі, абсолютно необхідне для реального існування будь-якого предмету у нашому всесвіті. Цей напрямок не властивий тривимірному тілу.
Тут можна згадати про один дивовижний факт: жодна “річ” (я користуюсь цим терміном в дуже буквальному смислі, маючи на увазі фізичні речі) не може володіти існуванням, якщо вона при цьому не володіє максимальною кількістю усвідомлюваних нами вимірів. Це здається аксіомою, яку можна застосувати до всього створеного світу, яким ми його знаємо, до всіх творінь на нашому плані існування. В найперших відомостях по геометрії ми дізналися, що крапка не має величини. Тому вона не володіє існуванням, крім уявного, але і то лише тоді, коли уява затуманена і крутиться навколо поняття, не намагаючись роздивитися його всерйоз. Лінія має довжину, але не має ширини, тому вона може існувати тільки в уяві – так само, як і нещасна крапка. Далі ми дізнаємося, що площина має довжину і ширину, але не товщину, а тому так само представляє собою щось таке, що не може володіти існуванням. Врешті ми приходимо до тіла, яке має довжину, ширину і висоту, тому ми вважаємо його достатньо щільним для існування, як це представляється з точки зору доброго розуму. Однак і воно все ще здатне існувати лише у невизначеній уяві того ж типу, що і крапка, лінія і площина, оскільки не володіє тривалістю в часі. Якщо воно не володіє часовим виміром, не існує протягом вимірюваної тривалості часу, його ніяким чином неможливо сприйняти як “річ”. Таким чином, воно здатне набути існування лише у нашому знову знайденому чотиривимірному всесвіті. Це таке ж просте пояснення, як і будь-яке інше – пояснення необхідності четвертого виміру, виміру часу, для того, щоб надати усім предметам субстанційність.
