А тим часом, як на вулиці таке сонце, розкажу про дорогу з Пуни в Ґоа.
Після перебування в Пуні, ми вирішили, точніше, як завжди:
〰️ дорога за нас вирішила ➰➿
Єдиним прийнятним переміщенням виявився нічний рейсовий автобус з Пуни в Панаджі – столицю штату Ґоа.
Десь вночі, зупинившись на якійсь станції посеред дороги, ми вийшли розім’яти ноги і випили собі масалу – чорний чай на молоці зі спеціями.
Заплатили лише 1.5 грн на той час, на зараз – 4.5 грн би рахувалося….
Такого чефіра, який би ковбасив нас до ранку, більше я в Індії не пробував. Не знаю, які спеції туди давали…
Спланувавши доїхати до Панаджі, ми планували попасти в Анджуну – пляж і містечко в ~20 км від Панаджі, відоме своїм блошиним ринком, пісочком і океаном.
Взагалі, Ґоа – колишня португальська колонія, і це дуже повпливало на всю архітектуру – виглядає, наче десь якісь португальські містечка, релігійність – багато християнських церков, і туризм – дуже багато під туристів.
Дорога знову так склалася, що нас вивантажили бусікі, які ми взяли вже в Панаджі, в районі між Каланґутом і Баґою – двома сусідніми з Анджуною пляжами.
До цього часу не можу зрозуміти, як на цих пляжах ми умудрилися сторгуватися (на фоточках – сам ґестгауз)
- 👉по 3$ за кімнату
- 👉з вентилятором
- 👉туалетом і душем
- 👉міні-холодильником
- 👉великим ліжком
- 👉шафою
- 👉300 м до океану
Хоча вже пізніше я бачив купу фоток, і такої пустоти на тих пляжах не бачив ні разу… А ще там було тепло і чисто…. Звичайно ж, що у порівнянні з Мумбаями. Але і в порівнянні з Одесою теж. Хоча всілякі зубні щітки, кульки, і всяке таке викочувалося на пляж, було прийнятно.
Сонячної погоди, теплого настрою, душевної відкритості.
