Дочитав чергову книжку: Ґреґорі Девід Робертс. Шантарам.
Прочитав усі частини, і що можу сказати.
Дуже насичена індійською культурою і деталями книга. Посилаючись на попередню класифікацію книг, це книга, яку можна один раз прочитати для загального розвитку, для ознайомлення з географією Бомбея (Мумбаїв), для ознайомлення з деякими традиціями і звичаями Махараштри, і деякими деталями життя бідного люду в Індії.
Буквально пару фраз зміг собі записати:
Якщо доля не змушує тебе сміятися, то ти просто не розумієш жарту.
Через страждання ми випробовуємо свою любов, особливо нашу любов до Бога.
- О боже, як же я ненавиджу любов!
- Любов неможливо ненавидіти! – переконував я.
- Можливо і неможливо ненавидіти, але остогиднути вона може! Любити когось – це така самовпевненість! Навколо і так настільки багато любові! Світ переповнений нею! Іноді я думаю, що рай – це місце, де всі щасливі, тільки тому, що ніхто нікого не любить!
Ти ж знаєш різницю між новиною і пліткою?
Новина повідомляє тобі про те, що люди робили.
А плітка – яке задоволення вони від цього отримали.
Якщо король – твій ворог, то це погано. Якщо друг – то ще гірше. А якщо родич – то все пропало.
Усілякий доброчесний вчинок продиктований нечистою совістю.
Віддаючи данину традиції, на закінчення торгу я сказав одне з найжахливіших, але ввічливих за формою проклять і побажань, прийнятих серед бізнесменів, побажавши “Хай народяться у тебе 10 дочок, хай всі вони знайдуть достойних женихів”, що має на увазі забезпечення посагом в 10 кратному розмірі, що може розорити найбагатшу людину.
