Пан Іван витріщався на мене. Я зробив крок в його сторону. Ноги були гумові і довгі, дуже довгі. Колінні суглоби пружинили, наче жердина для стрибків. Вони тремтіли, вібрували і еластично згиналися. Я перемістився вперед. Тіло рухалось повільно трясучись. Це швидше виглядало, наче трясучка вперед і вверх. Я подивився вниз і побачив пана Івана, що сидів нижче мене, набагато нижче мене. За інерцією я пройшов ще один крок, ще еластичніший і довший за попередній. І звідти я злетів. Пам’ятаю, що одного разу спускався, потім відштовхнувся обома ногами, відстрибнув назад, і запланерував на спині. Я побачив темне небо над собою і хмари, що пропливали повз мене. Я сіпонув тілом, щоб змогти подивитися вниз і побачив темний масив гір. Швидкість була надзвичайна. Руки були зафіксовані, складені по бокам. Голова виконувала роль кермового вузла. Якщо я її задирав назад, то робив вертикальні кола. Я змінював напрямки, повертаючи голову вбік. Я насолоджувався такою свободою і стрімкістю, якої до цього не знав. Дивовижна темрява дала мені відчуття суму, можливо, навіть жагуче. Так виглядало, наче я віднайшов місце, до якого належав – темряву ночі. Я спробував розглянутися навколо, але відчував, що ніч була ясна, але у ній все ще було так багато енергії.

Раптом я дізнався, що час спускатися. Все відбулося так, наче мені дали наказ, якому я повинен був підкоритися. і я почав спускатися, наче перо, боковими рухами. Такі рухи змусили мене почуватися жахливо. Цей рух був повільним і поривчастим, наче його опускали на шківах. Мене знудило, голова вибухала від найнестерпнішого болю. Мене охопила якась темрява. В ній я усвідомлював відчуття відсторонення.

Наступне, що я пам’ятаю – відчуття прокидання. В своєму ліжку у своїй кімнаті. Я сів. А образ моєї кімнати розчинився. Я встав. Я був голий! Від вставання мене знову знудило.

Я впізнав деякі орієнтири. Я знаходився приблизно метрів сімсот від будинку пана Івана, коло місця його саджанців дурману. Раптом все встало на місце, і я усвідомив, що усю дорогу до його дому прийдеться пройти пішки і голим. Бути позбавленим одягу – ґрунтовна психологічна перешкода, але я не міг нічого зробити, щоб вирішити проблему. Я подумав зробити спідницю з гілок, але думка здалася безглуздою і, крім того, скоро збиралося розвиднятися, бо вже наступали ранкові сутінки. Я забув про незручність і нудоту і пішов в сторону будинку. Мене заполонив страх, що мене побачать. Я остерігався людей і собак. Спробував бігти, але поранив стопи маленькими гострими камінчиками. Пішов повільно. Вже майже розвиднілося. Тоді я побачив, що хтось йде дорогою і швидко стрибнув за кущі. Моя ситуація здавалася мені такою недоречною. За мить до того я насолоджувався неймовірним задоволенням літанням. В наступну хвилину я ховаюсь, стидаючись власної наготи. Я подумував вистрибнути на дорогу і побігти зі всіх сил повз чоловіка, що йшов, думаючи, що він буде настільки здивований, побачивши голого, що до того часу, я вже залишу його далеко позаду. Я це все продумав, але так і не насмілився ворухнутися.

Чоловік, що йшов по дорозі, порівнявся зі мною і зупинився. Я почув, як він викрикнув моє ім’я. Це був пан Іван, і у нього був мій одяг. Коли я вдягався, він на мене дивився і сміявся. Сміявся так сильно, що я теж почав сміятися.

Того ж дня, у п’ятницю, 5 липня, пізно вдень, пан Іван попросив мене розповісти деталі мого досвіду. Обережно, наскільки міг, я розповів увесь епізод.
«Друга частина трави диявола використовується, щоб літати» – сказав він, коли я закінчив. – «Самої мазі недостатньо. Мій покровитель сказав, що сам корінь дає напрям і мудрість, і він є причиною літання. Коли ти його пізнаєш більше, і частіше приймаєш, щоб літати, то починаєш бачити усе з великою ясністю. Можна планерувати в повітрі сотні миль, щоб побачити, що відбувається в довільному місці на вибір, або здійснити фатальний удар ворогам на великій відстані. Коли ти познайомишся з травою диявола, вона навчить тебе робити такі речі. Наприклад, вона вже тебе навчила змінювати напрямки. Таким самим способом вона навчатиме тебе неймовірним речам».

«Наприклад, якими, пане Іване?»

«Це я тобі не можу сказати. Кожен чоловік різний. Мій покровитель ніколи не розповідав мені, що він навчився. Він казав, як це робити, але ніколи – що він бачив. Таке – лише для себе».

«Але я тобі розказую все, що бачу, пане Іване».

«Зараз розказуєш. Пізніше – не будеш. Наступного разу, коли ти прийматимеш траву диявола, ти робитимеш це сам, біля своїх власних саджанців, тому що саме там ти приземлишся – біля своїх саджанців. Пам’ятай про це. Ось чому я прийшов сюди, до своїх саджанців, щоб найти тебе».

Він більше нічого не говорив і я заснув. Коли прокинувся ввечері, то відчувся бадьорим. Чомусь я випромінював якесь фізичне задоволення. Я був радий, задоволений.

Пан Іван запитав мене: «Тобі ніч сподобалася? Чи була страшна?»

Я сказав, що ніч була справді розкішна.

«Як твій головний біль? Дуже поганий?» – запитав він.

«Головний біль такий же сильний, як і інші відчуття. Це був найгірший біль, який коли-небудь у мене був» – сказав я.

«Чи це тебе утримає від бажання спробувати енергію трави диявола знову?»

«Не знаю. Я не хочу її зараз, але пізніше – можливо. Я справді не знаю, пане Іване».

У мене було питання, яке я хотів йому задати. Я знав, що він збирається уникнути його, тому я зачекав, доки він не зачепить тему. Я чекав увесь день. Врешті, перед тим, як того вечора я пішов, я мусів запитати його: «Чи я справді літав, пане Іване?»

«Саме це ти мені розповів. Чи не так?»

«Я знаю, пане Іване. Я маю на увазі, чи моє тіло літало? Чи я злітав, як пташка?»

«Ти мені завжди задаєш запитання, на які я не маю відповіді. Ти літав. Саме для цього друга частина трави диявола. Коли ти прийматимеш її більше, ти навчишся літати досконало. Це не проста справа. Чоловік літає за допомогою другої частини трави диявола. Це все, що я можу тобі сказати. Те, що ти хочеш знати, не має сенсу. Птахи літають як птахи, а чоловік, який прийняв траву диявола, літає як такий [el enyerbado vuela asi]».

«Як пташки? [¿Asi como los pajaros?]».

«Ні, він літає, як чоловік, який прийняв траву [No, asi como los enyerbados]».

«Тоді я не насправді літав, пане Іване. Я літав у своїй уяві, лише в думках. Де було моє тіло?»

«В кущах» – гостро відповів він, але негайно знову розсміявся. – «Проблема з тобою. Ти розумієш речі лише в один спосіб. Ти не думаєш, що чоловік літає. Але все рівно відун може переміститися за тисячу кілометрів за одну секунду, щоб побачити, що відбувається. Він може завдати удару своїм ворогам на далеких відстанях. Отже, чи він літає, чи не літає?»

«Розумієш, пане Іване, ти і я по різному орієнтовані. Припустімо, заради аргументу, що один з моїх друзів-студентів був тут зі мною, коли я приймав траву диявола. Чи він зміг би побачити мене в польоті?»

«Знову ти з своїми запитаннями про те, що б було, якби… Жодної користі так говорити. Якщо твій друг, або ще хтось, прийме другу частину трави, то все, що він може робити – літати. Одночасно, якщо б він просто спостерігав за тобою, то міг би побачити тебе в польоті, або міг би не побачити. Це залежить від чоловіка».

«Але я маю на увазі, пане Іване, що якщо ти і я дивимося на птаха і бачимо його в польоті, ми погоджуємось, що він летить. Але якщо б двоє моїх друзів бачили мене в польоті, чи погодилися б вони, що я літаю?»

«Ну, можливо б і погодилися. Ти погоджуєшся, що птахи літають, бо ти бачив, що вони літають. Літати – це звична річ для птахів. Але ти не погодишся з іншими речами, які роблять птахи, бо ти ніколи не бачив, як вони це роблять. Якщо твої друзі знали б про те, що чоловіки літають з допомогою трави диявола, тоді вони б погодилися».

«Давай про це по-іншому, пане Іване. Я хотів сказати, що якщо б я прив’язав себе до скелі важким ланцюгом, то я б усе рівно літав так само, бо моє тіло не мало жодного стосунку до мого літання».

Пан Іван недовірливо поглянув на мене. «Якщо ти прив’яжеш себе до скелі» – сказав він. – «То я боюсь, що тобі прийдеться літати з скелею і важким ланцюгом».

Карлос Кастанєда. Вчення пана Івана. (Переклад Олександра Корицького)

P.S.: Виділене присвячується Стасіку з його вічними запитаннями)))))

nautizМоє значення

Норни Урд, Скульд і Верданді – норни величної енергії, яка триває вічно, з минулого в майбутнє.
Кажуть, що ця руна – важка. Одна з найважчих. Вона просто руна корисного навантаження.
Коли випадає ця руна – підключайтеся до невичерпного джерела енергії – енергія вам буде потрібна, як ніколи. Всі процеси, які будуть відбуватися – потребують терпіння. А терпіння – похідна частина від енергії. Чим більший потік проходитиме крізь вас – тим легше буде пройти через усі процеси – до наступної руни.

Традиційне значення

Руна примусу, нестатку, скутості та обмежень. Пов’язана з нордичними поняттями Долі і Року. Доволі складна руна, оскільки для людини непросто бачити можливість розвитку в перешкодах і обмеженнях, що накладає Доля, як і змирятися з цими обмеженнями. Між тим на Півночі говорили, що над Долею не владні навіть боги.
Руна пов’язана з норнами, нордичними богинями, що тчуть нитки долі усього існуючого.

АнсузМоє значення:

Щодня у вас відбувається рутина. Щодня все йде добре.

Ансуз Одіна вказує, що у цій рутині з'явиться оновлення: якийсь факт, якась доповнення. Може відкритися якась нова сторона уже відомого факту, процесу, справи.

Ансуз Локі змушує переглянути таку справу і витратити час для повторного виконання уже довершеної справи.

Традиційне значення

Руна пов’язана з Одіном і з Локі. Це руна поезії і магії, натхнення, відкриттів, зустрічей. Це руна Знання. Крім того, руна Ансуз пов’язана з мандрівками між світами і образом Світового Дерева, ясеня Іґдрасіль.
Послання, Знак.
В найпростішому випадку – отримання подарунка, несподівана удача, чиясь поява або повідомлення від когось. В іншому – отримання знака від богів або його очікування, духовний дар. Якщо відбувається (відбудеться) щось незвичне – обов’язково зверніть увагу, якщо хтось захоче дати вам пораду – прислухайтесь. Поява цієї руни рекомендує бути чутким і мудрим.

Чергова середина ночі.
Завершення чергового проекту.
100 основних історій Книги врівноваженості (врешті доперекладені, доредаговані).
Дякувати Оксані Жук, яка розпочала цю працю з моєї подачі, і яку я вже більше року тримав в черзі до завершення.

Читайте на здоров’я і просвітлюйтеся.

Основна стаття: сайт Езотеричної Співдружності (http://sacral.lviv.ua/index.php/pereklady/572-sooiooroku-knyha-vrivnovazhenosti).

Будду саранай!

Люблю повертатись додому…
Люблю ходити пішки…
Люблю дощ…
Люблю Львів…
Люблю п’ятницю…
Люблю виходити вчасно з роботи чи приміщення, щоб попасти під літній дощик…
Люблю, виходити з роботи, коли все йде, як задумано, і навіть щоденні наради приносять радість…
Причому не тільки тобі, але й усім учасникам…
Люблю думати про щось, і в той же час отримати підтвердження від Всесвіту,

somewhere over the rainbow 1

що думки і дії йдуть в правильному керунку…

Люблю бачити в розширеному стані…
Особливо, коли починаєш бачити, що веселка НЕстатична, а переливається, як ракетний слід, і виглядає, як портал/туннель/вихлоп…

somewhere over trhe rainbow 2
somewhere over trhe rainbow 3
somewhere over trhe rainbow 4
somewhere over trhe rainbow 5
somewhere over trhe rainbow 6
somewhere over trhe rainbow 7

Люблю, коли знаходжу причину чогось…
Дощу…
Бога Хмар, який реактивно прямує назустріч сонцю…

Бог Хмар летить до Сонця

Люблю життя…

Speeches won’t be made today, clocks will carry on
Flowers won’t be left in parks, work will still be done
People won’t be dressed in black, babies will be born
No flags will fly, the sun will rise
Промов нині не буде, а годинник ітиме
Квіти не залишаться в парку, а робота скінчиться
Люди не носитимуть чорне, а діти народжуватимуться
Прапори не розвіватимуться, але сонце сходитиме
But we know that you are gone
You who loved to love,
and believed we can never give enough
Але ми знатимемо, що ти пішов
Ти, хто любив любити,
і вірив, що нам ніколи не буде достатньо
It wakes me every single night, thinking through the day
Did you stop at any time, have doubts at any stage
Were you calm or were you numb,
or happy just to get it done
Щоночі мене це будить, і я думаю впродовж дня
Чи ти зупинявся щоразу, чи мав сумніви на кожному етапі
Чи ти був спокійний, чи онімілий,
чи просто щасливий це закінчити
I’ve lived my life without regret – until today
And you who loved to love,
and believed we can never give enough
Я жив це життя без жодного смутку – до сьогодні
І ти, хто любив любити,
і вірив, що нам ніколи не буде достатньо
I didn’t get to say goodbye, the day before the day
Was trying to get to work on time, that’s why I turned away
And missed the most important thing you’ve ever tried to say
I’ve lived my life without regret – until today
Я не збирався казати «прощай», день перед днем
Намагався, щоб все було вчасно, саме тому відмовився
І пропустив найважливіші твої слова
Я жив це життя без жодного смутку – до сьогодні
And you who loved to love,
and believed we can never give enough
And you who hoped
that underneath we all felt the same
І ти, хто любив любити,
і вірив, що нам ніколи не буде достатньо
І ти, хто сподівався,
що всередині ми всі однаково відчуваємо
That was until the day before the day
The day before the day
The day before the day
Це було до дня перед днем
дня перед днем
дня перед днем

 

В ніч на шостий день сотворив Бог першу людину, і назвав він її Богданом.
Богдан огледів сотворений світ, порівняв з садом Едемським та й утік з раю, бо був дуже свободолюбивим і не хотів жити в Едемському зоопарку. Для життя він обрав собі найкрасивіше місце на землі – Карпатські гори і сказав “Моя хата скраю!”.
Образився на це Господь і перетворив Богдана на неандертальця і сказав “Азм еси ти у края жити, то всея твоя нащадки зватимуться українцями! А я собі сотворю нову расу!”. І сотворив він Адама.
Нащадки Богдана розселились від Сяну до Дону. Вони першими приручили тварин – собак, корів та диких свиней. Вони винайшли колесо й зробили перший велосипед. Вони стали першими землеробами, винайшовши плуг, борону та комбайн. І вже подумовували про утворення Січі. На той момент Адама вже прогнали з раю і його нащадки жили в Гоморрі та Содомі займаючись розпустою.
Але прийшов льодовиковий період і військові походи довелось відкласти. Українці винайшли ткацтво та прялку. А коли стало зовсім холодно молодий українець Микола Прометей вкрав у древніх греків вогонь і приніс на Вкраїну, давши людям тепло. За це давньогрецькі фашисти упіймали його та дуже катували. Древні греки були частково нащадками Адама, котрі через злягались з копитними тваринами утворили різні гібриди – кентаврів, сатирів, мінотаврів та інших пегасів. Наразі вони вимерли – потопились через всесвітній потоп, котрий розпочався після того як розтанули льодовики. Також втопились динозаври, бо Ной мав огиду до плазунів і не взяв їх на свою баржу.
Українці винайшли писемництво. Передусім щоб фіксувати для нащадків та інших народів свої пісні, та поезію, бо українська мова була найспівочішою. Досі людство користувалось тільки ієрогліфами.
Українці знайшли на Донбасі каміння що горить і котре плавиться, й назвали їх вугіллям та рудою. І незабаром винайшли ковальство збудувавши першу в світі кузню яку назвали Запоріжсталлю.
Досягнення в науці та техніці привертали все більшу увагу інших народів. До України потягнулись каравани купців. Євреї взагалі вирішили покинути розведення нільських крокодилів та виготовлення з них жіночих сумочок і податись всім табором ближче до культурного центру світу – України. Темної ночі вони втекли з Єгипту в бік України. Але через 40 років зупинились на півдорозі – помер Мойша-провідник, єдина людина, що знала дорогу та українську мову.
В цей час в Україну приїхав Чингізхан з Улан-Батора. Він навчив українців кататись верхи на конях, а вони йому подарували собаку, свиню та корову і пояснили як їх доглядати, щоб Чингізхан більше не тинявся по Євразії, морочачи всім голову, й десь нарешті осів.
Чингізхан повернувся в Азію. На близькому сході по дорозі додому в нього здохла свиня. Потім трохи далі втекла корова, по дорозі він зустрів корейських вчених-астрономів які повертались з Назарету. Вони спитали що це, вказавши на собаку. Чингізхан був неписьменний, і наплутавши те що йому казали в Україні пояснив що собаку можна або доїти або їсти – в неї смачне сало. Корейці, які голодували через свого вождя Кім Чен Іра, купили того собаку для розплоду.
Корову зустріли індуси. Вона стояла посеред шосе перегородивши рух транспорту. Індуси попадали долілиць й стали поклонятись небаченій досі тварюці.
Свиня що здохла, під жарким сонцем Близького Сходу почала розкладатись й смердіти. Всі народи що там жили довго рвало через той сморід. Їх досі нудить при виді свиней. Аборигени близького Сходу вирішили що то була свиня іудеїв, котрі приперлись з Єгипту і сказали щоб ті забирались геть. Так з’явився антисемітизм.
Крим стає європейською здравницею. Тут відпочивали та творили такі видатні люди як Сократ, Аристотель, Діоген. Сюди припливали аргонавти та інші алканавти щоб покращити своє здоров’я.
Найбільшим курортом було кримське місто Троя. Але в надцятому році древньогрецькі москалі від заздрощів зруйнували Трою і тоді троянські українці на чолі з отаманом Енеєм заснували Древній Рим, де збудували Колізей. Тем вони годували левів москалями й насолоджувались цим видовищем. Так завдяки українцям з’явився цирк та театр.
В той же час в українських заробітчан Марічки та Йосифа в невеликому ізраїльському місті Віфлеємі народився син Іісус, засновник християнської віри. Іісус проповідував любити всіх ближніх та неньку Україну. Його учні заснували Ватикан, Царгород, Нью-Йорк та багато інших міст світу.
Зокрема апостол Андрій, мандруючи набережною Дніпра та обираючи де б збудувати Дніпрогес, зустрів чотирьох бурсаків, що повертались з бурси КІСІ додому. “Тут буде велике місто, з каштанами та скляними теплицями в центрі міста” – вказав він на пагорби біля дорогожицької телевежі (Колись під час її будування Бог перемішав мови народів, доти все людство говорило українською). І бурсаки Кий, Щек та Хорив заходились його будувати, а Либідь була за архітектора.
Так з’явилось найбільше в ті часи місто – Київ. В ньому було повно церков, університетів та універмагів, місто стало духовним, освітнім та торговим центром.
В цей період на півночі дикі племена москалів, з’ївши останнього мамонта, вирішили, що далі так жити не можна і треба загарбати Україну й поневолити свободолюбивих нащадків Першобогдана. Вони в глухому лісі на болоті будують кілька шалашів та обносять його парканом. Паркан нарікають Дерев’яним Кремлем, а болото – Москвою.
В цей час Колумб відкриває Америку. Але відкривши її думає, що потрапив до України, тільки з іншого боку, бо мистецтво вишивки інків повністю співпадає з гуцульськими орнаментами. Народ інків та індійців був започаткований древніми гуцулами, які ще до Всесвітнього потопу, коли ще не було винайдено ГрінКард, потрапили до Америки.
В цей же час у Львові з’являється перший друкарський станок створений Федоровичем. Україна навчила весь світ друкувати паперові гроші та книжки.
В Києві розквітає Могилянська Академія. В котрій винаходять порох, динаміт, пеніцилін, безпечну бритву, та багато інших предметів необхідних у побуті.
В Запоріжжі з’являється Запорізька Січ – наймогутніше військове формування в історії людства. Тільки через сотні років за зразком Січі буде збудовано Пентагон. Але звитягу українських військових так нікому й не вдасться повторити.
В Україні розквітає культура та мистецтво. Твори Шевченка перекладають на всі мови світу. Завдяки Шекспіру, котрий перекладав твори Шевченка, Лесі Українки та Франка англомовне населення планети дізнається про романтичну історію кохання української пари Романа та Юлі.
Тим часом лютим москалям не давав спокою добробут українців і вони починають все частіше й частіше шкодити Україні, забуваючи що Київ мати російських міст, а Україна виплекала для Московії таких видатних людей як Ломоносов, Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме в Києві московити навчились користуватись туалетом, носити штані та краватки, та голити бороди. Москалі почали все частіше й частіше робити набіги на Україну, нищачи її. Українців вони або вбивали або гнали в полон, де русифікували та робили янучарами. Піком москальської навали стала середина 20-го століття, коли москалі разом з фашистами захопили Україну. Тільки титанічна боротьба українських опришків під проводом ОУН-УПА звільнила Україну та інші народи Європи спершу від коричневої чуми, а згодом в 90-хх роках і від москальської. Нащадки Першобогдана зберегли його нестримну любов до Свободи та власної землі. Слава Україні!

Така кругла, як глобус, моя ніжність до тебе – коханої, до тебе – сплячої, до тебе – дівчинки з підібганими ногами і носом, уритим у подушку, до твого спросонного ображеного мурмотіння, коли колошкають, до стеряного кліпання, болісно стятих брів на увімкнене світло (досконалий образ наруги над безневинною), – ніжність, якої не проковтнути, тисне сльозами в горлі; розпростерта під ковдрою на всю довжину безвладного, теплого тіла, чи погідно сопучи, чи з безрадним помрухом кулячись в себе (відвертаючись до стіни, ослоняючись лапою, як цуц: не займайте, будь ласка…), – являєш мені напоказ всю беззахисну сутність людської породи: вразливість; равлик без черепашки, тоненьке стебельце, проросле на танкодромі, пелюсткова шкірка, що плаче від дотику, око на світлі, нічим крім сльози не прикрите – моя кохана… люблю тебе без кінця і краю під вічним місяцем, що над нами. А хочеш, я станцюю для тебе на Місяці? Заспіваю тобі колискову, ще не відаючи тебе, у очікуванні зустрічі, у передчутті того, що нічого більше… не зможу подарувати тобі, крім себе: зіпсованого, отупівшого від років очікування, років безвір’я. Я знаю, ми будемо разом, якщо ти прийдеш вчасно, або запізнишся на сторіччя-два. А мої останки очікуватимуть тебе, і коли ти поцілуєш віками обглоданий череп – я знову буду жити. Тільки одна умова: ти повинна підійти першою! Це ж найважче випробування, правда? Я просто пишу для тебе всюди і завжди. А ти, коли-небудь в майбутньому, в далекому і нереальному, прочитаєш ці рядки, і полюбиш те, що не зміг полюбити ніхто з тих, хто живе тут: мою душу, не тіло. Ні! Своєю безсмертною і незламною, котра спокон і довіку, за ці, не зовсім вдалі рядки люблячого розуму, серця, душі… Але хіба можливо забрати можливість любити тебе Вічно? Хіба можна вбити мрію і любов? Хоча пам’ять людська така коротка. Та що нам до людей. Хто ми? А я ж, помираючи, так і не буду знати твоїх мрій. Хіба це не найдивніше покарання, придумане до сьогодні? Але все одно я буду кохати тебе, не до кінця пізнану. Хочеш? Я станцюю для тебе на місяці? Заспіваю тобі колискову, ще не відаючи тебе, не знаючи, яка ти. У передчутті зустрічі через день, через рік, через тисячоліття я подарую тобі усе, що ти захочеш, тільки простягни руку, живи мною, як ніхто не жив до тебе, так, як ти собі навіть не могла навіть уявити до мене. Так, щоб я зійшов з розуму від нашої зустрічі і більш ніколи не приходив у нормальний розмірений стан. Так, щоб я в тобі не помилився. Ні за що. Ніколи… Ні!