Як море наповнює землю,
Так келих вина поночі
у пустому ресторані…
Таксі все не їде…
* * *
Чекатиму на тебе
У сутінках рідного міста.
Шукатиму погляд
У світлі нічних ліхтарів.
І навіть якщо замете хуртовина
Твою постать навмисне –
Всеодно я відчую твій
Подих на своїй щоці…
* * *
Очікуєш білих ночей,
щоб бачити обличчя коханої…
Яка загадкова вона буває!
Мабуть, весна надворі…
* * *
Безмежжя почуттів, думок безмежжя
Та час стирає спогади з душі
Ми забуваєм все без застережень,
Але любов не затирається, о ні !
Вона лишень росте, буя і квітне.
Пустила корені, так просто не зірвеш.
Звичайно, їй бракує твого світла.
Чекає, коли ти прийдеш – обіймеш…
* * *
Любов не вибирає часу
Не просить дозволу прийти –
Вона бере в полон завзято,
Ніяк від неї не втекти.
Вона піддалася спокусі
Темного марева очей.
І та любов тепер у серці
Лиш тихо й лагідно цвіте.
* * *
Очікування поцілунку…
Важливіше самого поцілунку.
Чужа домівка…
Вона боїться сходу сонця.
