Таким є, як я припускаю, істинне значення Доктрини «нема Бога, нема душі», якої твердо притримуються всі істинні буддисти. Це не мертв’яче, а надихаюче вірування. Бог не заперечується, а осмислюється набагато обширнішим твердженням. Душа отримує нові можливості і тлумачиться по-новому як тимчасова, мінлива і врешті-решт зникаюча істота, за якою знаходиться єдність і цілісність духа без якихось осягнутих розумом атрибутів, що утворюють лише реальність, яку ми нечітко сприймаємо. Особистість, що утворюється групою енергій причин і наслідків, що прагнуть до проявлення, зберігає неперервність протягом довгого процесу вивільнення духа, проте вона постійно змінюється і приречена на згасання. А дух, що працює за допомогою цієї особистості, представляє собою недиференційовану частину океану духа, якого ми називаємо Богом; і по-справжньому його неможливо також називати «душею».
