Деколи ти просто несподівано щось рахуєш і згадуєш: “Ойоойо! Цього ж року річниця закінчення однієї з твоїх освіт! Бляха, це ж 20 років вже пройшло… 20 років після закінчення!!!…”
І починаєш збори народу – по всім усюдам, по всім адресам, телефонам, месенджерам. Набираєш номери, які не набирав років з 10 від попередньої круглої річниці, а то і взагалі з випускної п’янки.
І таки люди знаходяться, люди відкликаються, не всі у Львові, не всі в Україні, не кожен може приїхати, вже не всі майстри і викладачі там працюють, вже не всі живі…
Але дивне відчуття, коли ти заходиш в бурсу, а вона тобі маленька. 20+ років тому ти по ній ганяв, як по стадіону, і було де, а тепер – 5 кроків від краю до краю, 7 кабінетів на поверсі, фіраночки на вікнах, парти деякі ті самі, але замість дошок – вже інтерактивні дошки, яких і в політеху не завжди є.
І починається згадування всього, що було, що вже і забувається…
Неявно оголошене змагання з Миколою в спорті:
- ти зробив 48 пістолетіків (хто не знає – сама крута вправа на попу), а я – 58.
- ти провисів 50 секунд на біцепсах, я – на 5 секунд довше.
Я про це забув…
Налагодження роботи верстатів з ЧПУ (числовим програмним управлінням). – аааа, 20 років тому це було круто.
Фрази викладачів, які повпливали на наш світогляд.
П’янки, гулянки…
І, можливо, дивно, але всі сказали, що нам дало навчання в ВПУ-20 чи Львівському Українському Технічному Ліцеї – Мистецтво ДУМАТИ і приймати рішення.
Можливо, тому, майже кожен хто прийшов чи відкликнувся, або керує, або керував, або мегаспеціаліст в своїй галузі. Це можна, звичайно ж, списати і на те, що в кожного вже по 20 років стажу. Але ж.
Радий, що ми зустрілися, дякую ВПУ-20 за роки навчань і пізнань!
