Скажу чесно, “Меланхолія” Трієра мені не сподобалася взагалі. Незважаючи на те, що в обох фільмах грає Шарлотта Ґінзбурґ (хоча і пишеться Ґенсбур, але вони ж то з України).

Фільм неоднозначний. І у двох версіях. Мені особисто вистарчило театральної 3-годинної, без жорсткого порно і всяких таких цікавинок. Різниця у тривалості – режисерська нерізана версія на 1 год. 24 хв. довша. Для тих, хто належить до фільм()манів – рекомендую. Тільки не під водочку на кухні. Не піде. Ні водочка, ні фільм.

Фільм

Складається з 8 історій, які розповідає головна героїня у виконанні Шарлотти Ґінзбурґ (Генсбур) (Charlotte Gainsbourg) головному герою у виконанні Стеллана Скаршгорда (Stellan Skarsgård).

Кожна з історій зачіпає/торкається якоїсь одної грані соціуму. І в цих історіях з’являється Крістіан Слейтер (Christian Slater), Ума Турман (Uma Thurman), Віллем Дефо (Willem Dafoe), Шайа ЛаБеф (Shia LaBeouf, відомий з Трансформерів), Коні Нільсен (Connie Nielsen, з Адвокату Диявола).

Купа вагін, членів, мінетів, батогів, сімейних непорозумінь.

Враження

Сам фільм – повторюся – неоднозначний. Важко сказати, чи то комедія, чи то фарс, чи то трагедія з точки зору головної героїні, чи об’єкт дослідження для головного героя – кожна грань цього фільму захоплює і провокує.

Сарказм у фільмі такого високого рівня, що він балансує на межі його нерозуміння. Я дивився фільм, слухав героїв, розглядав ситуації, додивився фільм, але так і не можу сказати, чи фільм – цілком сарказм, чи часами привертання уваги до певних соціальних відхилень.

У фільмі згадується і Бах, і Бетховен, і католицька церква з її символізмом, і східна церква (Візантійського обряду) зі своїм символізмом, і рибалка, і качкокулакування (відоміше як duck fisting), і Джеймс Бонд.

Раптовий Раммштайн на початку і в кінці додає фільму потужності. Мабуть.

І, мабуть, фраза головної героїні “Я не знаю, хто такий Едгар По” дивує. Зачіпає. Мабуть, злить. Бо бля. Діагноз вона собі ставить, а По не знає. В той же час, вона вільно розмірковує про політику, сексуальність, “музику”, і таке інше. Мабуть, сарказм тут не тільки пролітав, але й керував думкою про діагноз: “я собі діагноз знаю, бо прочитала в інтернеті ознаки”.

Рекомендація

Рекомендую. Однозначно. Тільки, мабуть, з обмеженнями 18+. Краще 21+. Для всіх – 24+. Не через порно. Через складність концепцій, які там показуються. Як “Червоне і чорне” Стендаля можна зрозуміти десь після 18, а не в школі.

Налаштуйтеся на роботу мозку і згадування всього, що знаєте, і пошуку того, що не знаєте, бо варта таке знати, щоб не стати головною героїнею.