Почну із запитання: а ти коли-небудь сплавлявся будь-якою річкою хоча б якось?
Мій перший досвід був у травні 2014 року катамаранами на Стрию і Опорі. Що сказати про той сплав? Трохи плили Стриєм, трохи йшли Опором, трохи тягнули катамарани Опором, трохи перевернулися з усіма пожитками (гроші, документи, телефони) за 200 м від бази. Але якби не перевернулися – то взагалі б не запам’яталося.
Але історія про інше. Історія про сплав під назвою “Парубоцький сухостій” у серпні 2018 року. Свіженька історія про сплав Дністром.
Скажу чесно – я покладав великі надії на астрофотографію під час цього сплаву – хотів познімати зоряне небо, Чумацький Шлях і всяке таке погано видиме. Але, як завжди то буває, повний місяць світив прямо в писок, тому таке фото так і не зробив, зате зафіксував сам місяць.
Але.
Історія знову ж про інше.
Історія про те, що Дністром повинен сплавитися кожен щирий і шануючий себе українець. Трішки про це.
Незважаючи на те, що ми сплавлялися великим 9-місним човном, з велииииииким запасом віскаря і вина, палатками, підготовленими продуктами на уху, бограч, шашлики і всяке таке, перше, про що я заздрив усім заплічниковим мандрівникам – повному спорядженню на такі випадки, яке є (я так фантазую) під рукою: кухлик, який можна на багаття, тарілка, ложка-вилка-ніж, спальник, карімат/каремат (тут питання до всіх філологів – ніде не можу найти цього слова), і всяке таке, яке в заплічнику.
Я забув все, крім мого вірного Sony a6300 з об’єктивом 24-105мм. Все решта – як бідося, користувався загальним. Зате я пив, і пив віскі і вино, і прямо на борту, і прямо з горла, і то було добре, як кажеться в Біблії.
Компанія, яка нас послала вниз за рікою – Білий Бізон, село Лука Івано-Франківської області, подивилася на запас алкоголю біля човна, на нас, і сказали: ми вас заберемо за два дні в неділю по обіді в Устечко.
Вони нас недооцінили і недооцінили роль пального. Ми виплили з Луки в п’ятницю в обід, а до Устечка ми доплили (з ночівлею, звісно ж) в суботу під обід. З чого самі були здивовані. Але до неділі до обіду ми вже були в Заліщиках, хоча могли б і далі проплисти – і так подолали 75 км водою за +-16 годин сплаву, про що Бізон питався “Де-де-де ви? Га? Як ви туди добралися?”
А тепер – чому кожен повинен сплавитися Дністром. Не те, щоб було що фотографувати… Щось було, щось лише моментально, але загалом складно було щось виділити в якісні окремі фото. Зате вся мандрівка – це неймовірне наповнення.
Все зелене, постійна зміна течії, купа людей, які сплавляються катамаранами, човнами, понтонами (!) з мангалом, мотором і лавочками… Всі кричать “Слава Україні! Героям Слава! Смерть Ворогам! Слава Нації!”… Нема що фотографувати… Лише насолоджуватися повітрям, течією, зеленню, червінню, сонцем, купанням прямо з човна, купанням біля берега (хоча течія не така вже й слабка – пливеш проти течії на місці), вечірнім і раннім харчуванням з казанка, чаєм з свіжозбираних трав, дружніми помахами весел впродовж усього маршруту, легкою відсутністю мобільної мережі, підколами і сарказмом всіх три сутки сплаву (клуб анонімних сарказмоголіків у його найсильнішому складі) – це все створює незабутні враження повернення до природи, насолоди відірваністю від цивілізацї (хоча берега часто всипані всяким і всякими цивілізаціями)…
Чорні лелеки… (шукайте на фото білих, але було багато і чорних) і всякої іншої живності…
Це досвід, який неможливо розділити на складові – це просто потрібно пережити, щоб сказати “Я – українець”.
Насолоди і відпочинку вам в стрічку. Мандруйте і оновлюйтеся.
