• Інтерстеллар (2014) – мені особисто не подобається, але багато хто каже, що добре кіно
• Темний лицар повертається (2012)
• Початок (2010) – якраз про нього і говоримо
• Темний лицар (2008)
• Престиж (2006) – один із моїх улюблених фільмів
• Безсоння (2002) – з Аль Пачіно, Робі Вільямсом і Гіларі Свонк
• Пам’ятай (2000) – я його вже не пам’ятаю))))), але там Ґай Пірс, Кері-Енн Мос і Джо Пантоліано

“Початок” як фільм є покроковою інструкцією для роботи з астралом, або для простолюду зі снами й сновидіннями. Ми (ті езотерики, маги, кастанєдівці, сновиди) робимо все те, що там розказується, тільки без хімічних і технічних стимуляторів: практикуємо усвідомлювати себе, усвідомлювати уві сні середовище, в якому перебуваєш, і чим воно відрізняється від реальності, входити у вкладені сновидіння. Але, мабуть, ми не використовуємо астрал і ці всі техніки як НЛП використовується останніми роками – для прямих продаж, ламання психіки, програмування чужої поведінки, і всього іншого проти волі людей.
Тому цей фільм особливо корисний тим людям, які собі не можуть навіть уявити, що таке астрал, і що там можливо, і як це робиться, і що відбувається з часом у вкладених сновидіннях – дивіться і практикуйте астральні техніки.

А щодо акторів – то при першому перегляді я аж в кінці фільму здивувався, що в головній ролі Леонардо ДіКапріо – зовсім інший, ніж в “Титаніку” – чудово зіграв свою роль. До нього долучився і Джозеф Гордон-Левіт – не дуже відомий, але непоганий актор. Дивно було бачити Тома Беренджера, героя мого дитинства з фільму “Снайпер” 1993 року, після чого він так і не заблищав, хіба що нагадав про себе у “Тренувальному дні”.

Але цей дуже астральний фільм вивів на орбіту Тома Харді, я вже колись писав про нього і його серіал “Табу” – який майже рік тримав 10/10 на IMDB, і продовження якого з нетерпінням чекаю.

Тому за моєю особистою езотеричною шкалою – 9,5/10.

Дотик (Intacto), 2001, режисера Хуана Карлоса Фреснадійо (кого-кого?)

Невідомий фільм, невідомого режисера, з невідомими акторами, якось попався мені на очі, я його передивився – ще тоді на CD-диску в 640×480 якості, віддав і забув. Аж рівно на декілька днів.

Це той фільм, який потрібно подивитися, відкласти, забути про нього, а потім він сам вистрілює. Ідеями. Моментами. Визначеннями. Езотеричними техніками.

Хоча сама назва має на увазі невразливість, незнищенність, непокореність, але одне із значень – недоторкнутий. Тому найкраще відповідає переклад фільму “Дотик”.

Робота з удачею – основна ідея фільму. Що значить удача? Удача – це коли ми біжимо через автостраду і нас не збиває машина? Чи біжимо по лісу з зав’язаними очима і зв’язаними за спиною руками і врешті біжимо найдовше зі всіх учасників? Чи удача – це коли падає літак, а ми залишаємося без подряпини?

А якщо навчитися забирати цю удачу від кожного окремо “удачливого” і збирати в своїх руках? Яка межа сили цієї удачі? Виграти в рулетку? Володіти світом? Яке твоє бачення удачі?

Подивіться цей фільм один раз, тоді другий, тоді третій. Подумати буде над чим – гарантую.

А для тих, хто можливо знає невідомих акторів – в головній ролі Макс фон Сюдов.

Оцінюючи цей фільм за своєю особистою езотеричною шкалою – 9,7/10.

Шизополіс (Schizopolis) (1996), режисера Стівена Содерберга

Про Содерберга я починаю вже думати на рівні Ларса фон Трієра – якщо Трієр жорстко приколюється зі всього, то Содерберг ще й докручує багато містики.

Не знаю чому, але “Шизополіс” я дивився разів з надцять. По-перше, цей фільм не зрозуміти з першого разу ні за що – про що Содерберг говорить з самого початку сам. По-друге, фільм достатньо складний, щоб хотіти його ще раз подивитися. По-третє, він цікавий для філологів, зокрема, для тих, хто цікавився Льюїсом Керолом і його творами, бо в певних сценах використовує замінники мови, які, здавалося б, схожі до того, як ми між собою говоримо – бездумно, беззмістовно, безсмислено, безосмислено, навіть не слухаючи один одного. По-четверте, фільм можна вивести в паралель з “Людиною-Швейцарським ножем” – така сама гра акторів, такі самі подекуди діалоги – але це не продовження)))))

Для тих, хто любить чітко сприймати такі фільми – попийте хорошого зеленого афганського чаю – це може допомогти зрозуміти цей фільм. Але може і ні.

Тому поекспериментуйте і скажіть, як краще дивилося.

За моєю особистою езотеричною шкалою – 10/10.

А для тих, хто практикує – “Шизополіс” – фільм на думковому рівні, чітко викриває купу шаблонів мислення через перетворення рутини в абсурд.

Дивіться і насолоджуйтеся. Пару разів хоча б кожен фільм.
І думайте, сніть, відчувайте – практики для трьох рівнів можна собі взяти в арсенал.

Бо життя – це магія.