Подорожні замітки про країну #19 Литву, #38 Естонію, #39 Латвію. Замітка #1

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Щойно долучив до своїх країн ще 2: Латвію і Естонію. В Литві я вже колись був, чудово проїхавшись через польські Сувалкі, литовські Тракай, Мар’ямполе, Каунас і Вільнюс.
І от знову вдалося вибратися в Прибалтику. План був: ✈️ у Вільнюс, потім якимось 🛴🚒🛸 в Ригу, потім – Таллінн, потім назад у Вільнюс – і до Львова.

Тих декілька днів були, як завжди, дуже насичені дорогою, спогляданням і звіданням. Тому спробував почати одразу писати дорожні нотатки, але перші речення вийшли лише коли ми повернулися в готель, в 2.17 ночі, в Таллінні. Таллінн – чудовий. Але врешті вирішив спокійно писати у Львові, хоча і з тими самими емоціями.

Тому давайте спочатку.

Подорожні замітки про країну #19 Литву🇱🇹, #38 Естонію🇪🇪, #39 Латвію🇱🇻.

Замітка #1. Спочатку про країну номер 19 Литву з мого переліку.

В п’ятницю, 4 січня, наскільки я не люблю wizzair.com, настільки легко ми долетіли зі Львова у Вільнюс вечірнім рейсом.

Перед тим здивувала перевірка у львівському аеропорту. Я вже якийсь довгий час не бачив такого серйозного налаштування митників і прикордонників. І в той же час смішна ситуація. Я іноді в дорогу ношу на шиї амулет (типу медальйон, але наповнений енергією). І цього разу теж такий мав. При проходженні контролю – витягнути електроніку, зняти пояс, зняти кофту (це було щось новеньке) – задзвеніло і зачервоніло на мені, і я такий “то, мабуть, медальйон” і починаю знімати. На що мені митники “Та де, то точно твоє взуття”. І я такий “Га? Що? Чого взуття?” Хоча перед тим і бачив, що інших теж заставляли знімати взуття, навіть бахіли давали, щоб вони босі перейшлися через брамку. Не дуже здивувало, бо мене то рідко стосується. Але що задзвеніли черевики, а не амулет – порадувало. Значить, амулет має свою приховану силу))))

Ми приземлилися 🛬 у Вільнюсі 🇱🇹 о 22.40 за місцевим часом. Уже о 23.00, пройшовши паспортний контроль, були на виході, замовивши таксі, бо автобуси уже не їздили.

ℹ️ Автобус у Вільнюсі проти таксі дещо виграє за ціною, але суттєво програє за графіком, і таксі просто досконало виграє після 23 години, бо автобусів ти вже хіба проведеш очима в парк. Тому: убер з аеропорту в центр міста ~5 євро, автобус при оплаті онлайн обійшовся б 0.70 євро на людину, при покупці в автобусі в шофера – 1 євро на людину.

Доїхавши до місця і поселившись у друзів, з будинку ми вийшли пішки в напрямку старого центру Вільнюса десь о 12 ночі і навіть добралися до залізничної станції, але дуже захотілося їсти, тому прийшлося зайти в перше-ліпше, що було відчинено в такій годині. І не повірите – був відчинений тільки макдональдс прямо навпроти вокзалу. Я спочатку намагався потикати в меню на литовській, а потім найшов англійську і російську.

Загалом, Вільнюс – дуже приємне і цікаве місто. І навіть вночі. Але в п’ятницю був дуже тихий, людей було небагато, тому можна було спокійно фотографувати, фотографуватися (типу селфі робити).

Походивши-побродивши вуличками, десь о 1.30 ночі вирішили трішки пригрітися, тому зайшли в дивно відкрите кафе, на 3-4 столики, яке виявилося ще й кальянною, тому вільнюський лікерчик ŽAGARĖS, добра капучінка і надихатися сусідським кальянчиком з персика, м’яти і ще чогось нейтрального (це все, що я зрозумів по литовськи) – Cait Blu Cafe дуже атмосферне.

А от що не всі знають, це те, що у Вільнюсі є самопроголошена Республіка Ужупіс – або в перекладі Республіка Заріччя – яка є такою ж творчою і незалежною, як і Крістіанія.

Принаймні теж має свою конституцію, свого мера і всяке таке. І я там був)))) Фоточки, як звичайно, будуть в інстаграмі – і в стрічці.

Одне з нездійснених і незнайдених мною точок у Вільнюсі – магічний камінь біля кафедрального собору. Він десь мав бути перед входом, але я так його і не найшов. Хтось його бачив? Бажання загадували?

Leave a Reply

Back to top