Щойно долучив до своїх країн ще 2: Латвію і Естонію. В Литві я вже колись був, чудово проїхавшись через польські Сувалкі, литовські Тракай, Мар’ямполе, Каунас і Вільнюс.
І от знову вдалося вибратися в Прибалтику. План був: ✈️ у Вільнюс, потім якимось 🛴🚒🛸 в Ригу, потім – Таллінн, потім назад у Вільнюс – і до Львова.
Тих декілька днів були, як завжди, дуже насичені дорогою, спогляданням і звіданням. Тому спробував почати одразу писати дорожні нотатки, але перші речення вийшли лише коли ми повернулися в готель, в 2.17 ночі, в Таллінні. Таллінн – чудовий. Але врешті вирішив спокійно писати у Львові, хоча і з тими самими емоціями.
Тому давайте спочатку.
Подорожні замітки про країну #19 Литву🇱🇹, #38 Естонію🇪🇪, #39 Латвію🇱🇻.
Замітка #1. Спочатку про країну номер 19 Литву з мого переліку.
В п’ятницю, 4 січня, наскільки я не люблю wizzair.com, настільки легко ми долетіли зі Львова у Вільнюс вечірнім рейсом.
Перед тим здивувала перевірка у львівському аеропорту. Я вже якийсь довгий час не бачив такого серйозного налаштування митників і прикордонників. І в той же час смішна ситуація. Я іноді в дорогу ношу на шиї амулет (типу медальйон, але наповнений енергією). І цього разу теж такий мав. При проходженні контролю – витягнути електроніку, зняти пояс, зняти кофту (це було щось новеньке) – задзвеніло і зачервоніло на мені, і я такий “то, мабуть, медальйон” і починаю знімати. На що мені митники “Та де, то точно твоє взуття”. І я такий “Га? Що? Чого взуття?” Хоча перед тим і бачив, що інших теж заставляли знімати взуття, навіть бахіли давали, щоб вони босі перейшлися через брамку. Не дуже здивувало, бо мене то рідко стосується. Але що задзвеніли черевики, а не амулет – порадувало. Значить, амулет має свою приховану силу))))
Ми приземлилися 🛬 у Вільнюсі 🇱🇹 о 22.40 за місцевим часом. Уже о 23.00, пройшовши паспортний контроль, були на виході, замовивши таксі, бо автобуси уже не їздили.
ℹ️ Автобус у Вільнюсі проти таксі дещо виграє за ціною, але суттєво програє за графіком, і таксі просто досконало виграє після 23 години, бо автобусів ти вже хіба проведеш очима в парк. Тому: убер з аеропорту в центр міста ~5 євро, автобус при оплаті онлайн обійшовся б 0.70 євро на людину, при покупці в автобусі в шофера – 1 євро на людину.
Доїхавши до місця і поселившись у друзів, з будинку ми вийшли пішки в напрямку старого центру Вільнюса десь о 12 ночі і навіть добралися до залізничної станції, але дуже захотілося їсти, тому прийшлося зайти в перше-ліпше, що було відчинено в такій годині. І не повірите – був відчинений тільки макдональдс прямо навпроти вокзалу. Я спочатку намагався потикати в меню на литовській, а потім найшов англійську і російську.
Загалом, Вільнюс – дуже приємне і цікаве місто. І навіть вночі. Але в п’ятницю був дуже тихий, людей було небагато, тому можна було спокійно фотографувати, фотографуватися (типу селфі робити).
Походивши-побродивши вуличками, десь о 1.30 ночі вирішили трішки пригрітися, тому зайшли в дивно відкрите кафе, на 3-4 столики, яке виявилося ще й кальянною, тому вільнюський лікерчик ŽAGARĖS, добра капучінка і надихатися сусідським кальянчиком з персика, м’яти і ще чогось нейтрального (це все, що я зрозумів по литовськи) – Cait Blu Cafe дуже атмосферне.
А от що не всі знають, це те, що у Вільнюсі є самопроголошена Республіка Ужупіс – або в перекладі Республіка Заріччя – яка є такою ж творчою і незалежною, як і Крістіанія.
Принаймні теж має свою конституцію, свого мера і всяке таке. І я там був)))) Фоточки, як звичайно, будуть в інстаграмі – і в стрічці.
Одне з нездійснених і незнайдених мною точок у Вільнюсі – магічний камінь біля кафедрального собору. Він десь мав бути перед входом, але я так його і не найшов. Хтось його бачив? Бажання загадували?
