Чернівці
Прогулявшись зранку Чернівцями при -5 С, і дойшовши до Чернівецького універу, перший подив – територію відкривають з 10 ранку, вхід коштує 20 грн (10 грн пільговий), оплата відбувається на приватбанківському терміналі, який стоїть в сторожці сторожа)))))))
Для тих, хто не був – однозначно варта завітати, а за університетом знаходиться сад, чи то точніше Дендропарк, маленький і красивий, але там варта погуляти.
Ми приїхали трохи завчасно, тому прийшлося шукати сніданок і каву – і прямо трішки зліва навпроти входу в універ (якщо спиною до нього стояти) – чудова каварня/сніданковня “Oh! Сендвічі та напої”. Просто чудова кава, дуже добрі сендвічі, проте салати не зовсім за звиклими рецептами.
Митниця Мамалига-Крива
Отож, відігрілися, погуляли по території, зібралися і поїхали в сторону Молдови, на перепускний пункт Мамалига-Крива. 🛃
Я був здивований, м’яко кажучи.
- 1️⃣️ В туалет на митниці ліпше не заходити, якщо у вас нестабільна психіка і ви ще не бачили туалет типу параша і не маєте вологих серветок з собою (бо води не найдете).
- 2️⃣️ Заїхавши під ворота – вам стандартно видають талончик на українській стороні, але здавати ви його будете при виїзді вже в Молдову.
- 3️⃣️ Кордон суміщений, тому проходження кордону зайняло від сили хв 15-20.
- 4️⃣️ Митники і прикордонники були здивовані з нас, бо ще ніколи не бачили Альфи Ромео на українських номерах, тому навіть перепитали, чи машина вже покидала територію України.
- 5️⃣️Коли я сказав, що мета подорожі “туризм і подивитися все красиве і попробувати все смачне, і що я раніше не був у Молдові”, то почали дивитися, як би то пом’якше сказати, як на дибіла. ⛷️ І це продовжувалося цілий день – вираз обличчя молдаван, коли вони бачили Альфу на українських номерах на їхніх дорогах.
Окремо щодо доріг
Дороги для іноземців повністю платні, я це таки вичитав і купив електронну віньєтку вночі (https://evinieta.gov.md) за 4 євро на 7 днів. Не купите онлайн – прийдеться купувати на кордоні по любому, і не знаю по якому курсу і як можна буде заплатити. До кінця дня поки що навіть не зупиняли і не перевіряли, на кордоні я просто сказав, що маю електронну – теж не просили показати.
Окремо щодо доріг.
Курва, молдавани просто бігають дорогами, в чорному одязі, без розпізнавальних знаків – і пофіг, чи то автобан, чи то сільська дорога – і не просто бігають, а подивляться на тебе і перебігають перед тобою. Люблять просто ходити по дорозі замість тротуара. ⚠️ Шофери, будьте обережні.
Бродячі собаки – то взагалі окрема історія в Молдові. Вони просто ходять стайками, деколи сидять просто посередині дороги, деколи ходять дорогою і дивляться в рови при дорозі. Але то і самі молдавани роблять. Якась така собі медитація. В кого сієста – а хтось в рів дивиться і розслабляється.
Окремо щодо доріг. 💩🙀🙈🙉🙊
Якщо не їдете “автобанами”, то дороги нагадують їхню відсутність. Ви вулицею Шевченка у Львові їздили? Так ото ще дорога, і нею можна їхати. Здогадуюсь, що така відсутність дороги могла б бути в напрямку Івано-Франківськ-Городенка-Чернівці, але нас пронесло.
Молдова
Ми поїхали в монастир Рудь (Rudi), який знаходився в напрямку на форт Сороки (Soroca), і буквально перед поворотом на село Рудь, починається дзенський коан “Що таке дорога без дороги?”
Але ми звернули вліво і поїхали до жіночого монастиря. Монастир дуже красивий, і місце там просто божественно-природно-натхненне, дещо нагадує Крехів Львівської області. Але зараз там все в ремонтах, тому оцінити церкву (чи я так і не зрозумів, що то було, можливо, дзвіниця) і приміщення самого монастиря не вдалося. Просто трішки пройшлися територією. Тому сміло можна пропускати цей пункт з своїх маршрутів принаймні ще якийсь час (мабуть, весь 2019 рік).
Наступна точка була – геодезична точка дуги Струве, яка розташована (так сталося) в яблуневих садах неподалік села. Хто не знає, що то таке – тоді на вікіпедію. Ця точка – єдина, яка залишилася в Молдові. В Україні їх трішки більше – тому фанатам геодезії є куди помандрувати. Але сама точка була не настільки кльова, щоб нею перейматися. Просто прекрасними були яблука, які висіли на деревах, будучи в інії – жовті і червоні яблука, поодинокі і гронами, на фоні туману і снігу – це просто божевільна мрія ідіота-фотографа, який їхав туди як мандрівник, а зайнявся фотографуванням яблук.
👁️ Фоточки оброблені будуть пізніше і обов’язково поділюся.
Кишинів
Гм. Що можу сказати. У нас ця поїздка отримала фразу “По багатому”. Ще проїжджаючи деякими селами і містами, не можеш зрозуміти, чи то ти попав в кінець 90-х, чи то куди, а чи як можна будувати масово поряд палаци, яких навіть в Україні мало… Це було і в Сороках, і ще дорогою. і те саме в Кишиневі. Ми попали в апартаменти “по багатому”, з королівськими обоями, шкіряними диванами, двокімнатна квартира, з 2 телевізорами один над одним, де навіть вішаки – стилізовані під позолочені “як по багатому”. Хоча це нам коштувало 500 лей (десь 700 грн) на 4 людини, і 7 хв ходу до центрального району, хоча і 30 хв до пам’ятника Штефану.
Взагалі, поки що не можу сказати, що Кишинів взагалі чимось цікавий, і більше пару годин на нього я б не виділяв.
І наостанок – загальне враження першого дня від Молдови.
🧚♀️🧚♀️
Дуже багато по всій Молдові керниць – місць з питною 🚰 водою. Стільки я їх ще не бачив ніде.
В багатьох селах на дахах можна побачити коньки (чи півники – або виправте мене, як це називається), які прикрашають будинок так, що він віддалено починає нагадувати Ват Ронґ Хун (Wat Rong Khun – White Temple) у Чанґ Рай (трохи ностальгії для тих, хто був в Білому Храмі в Таїланді).
❄️🌬️ Ми попали в туманний день, який ховав від нас простір Молдови. Але тільки заїхавши на територію – ти відчуваєш, що заїхав кудись інше, ніж Україна.
Дерева повністю в інії вздовж дороги, чергуючись кольорами і відтінками, які так і хочеться зупинятися і фотографувати📷. Що ми і робили, як могли. І кожен поворот чи кожних 100 м вид змінюється і заворожує. Я хочу побачити це літом, коли все зелене і кольорове.
🐧Горобці просто хмарами сидять і літають вздовж доріг – такої кількості горобців в Україні я вже не бачив роки. Це дивує і вражає.
Ти їдеш дорогою, бачиш хмарку горобців, відволікаєшся поглядом за ними, повертаєш погляд на дорогу, а там – сидить між хмарки горобців прямо посеред дороги яструб. Причому візуально розміром з доброго сидячого лабрадора. І повільно зреагувавши на тебе, важко змахує крилами і починає нехотячи злітати і відлітати в поле, в туман.
Медитуйте і насолоджуйтеся.
